Теоретико-методологічні засади формування культуротворчості студентів університетів - Автореферат

Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира ГнатюкаРозмитість поняття "культуротворчість", часта підміна його іншими ("культурна творчість", "культурна діяльність", "творча професійна діяльність", "культуротворення", "створення культури в професійній діяльності") збільшує розрив між реальною практикою пошуку нових культурних смислів і науковою теорією. За всієї різноманітності педагогічних досліджень з проблем освітньо-розвивального потенціалу культури і творчості в професійно-педагогічному аспекті залишається чимало невирішених проблем: реальна цінність збалансованості практик культуроспоживання і культуротворчості для підготовки фахівця не розкрита, хоча їх співвідношення підтримує культурні смисли професійної діяльності в динамічному стані; існуючі педагогічні системи професійної підготовки в обмеженому обсязі формують поведінку фахівця, яка забезпечує постійне оновлення продукту апробованими виробничими тактиками. Закономірності формування культуротворчості студентів університетів відображують рух від дискретних уявлень про створення нового в професійній діяльності до цілісної картини культуротворчої праці, від фрагментарного формування досвіду оновлення культурних смислів до системних цілеспрямованих дій і, відтак, від незадовільного стану спрямованості студентів на культуротворчість до задовільного. Загальна гіпотеза: формування культуротворчості студентів університетів як універсальної поведінкової моделі фахівця у процесі створення нового (мета), основного та допоміжного субєктів культуротворчості (процес) і характеристики фахівця, підготовленого до культуротворчої праці (результат професійної підготовки) забезпечуватиме: фахівцеві - реалізацію його творчого потенціалу при збереженні соціальної та культурної ідентичностей або захист від потрясінь при невизнанні результатів творчості, збереження моральних, фізичних, психічних, енергетичних ресурсів; виробництву - мінімальні ризики від новацій; суспільним відносинам - стабільність, безпеку, моральність і соціокультурну рівновагу; суспільству - громадянина, котрий за умов будь-якої суспільної невизначеності прагнутиме вирішити соціальні протиріччя на засадах суспільного плюралізму, ідей ноосфери, конвенцій. процес формування культуротворчості буде враховувати виокремлені закономірності, відповідні принципи, функції, забезпечувати досвід культуроспоживання і культуротворчості як дотримання і порушення правил, динаміку спрямованості на культуротворчість, сформованість її векторів і цінностей, опанування образними конструкціями культуротворчості, передбачатиме побудову взаємодії як соціокультурного, культурного, медіального контактів, а часу і простору її реалізації - як хронотопу культуротворчості;У вступі обґрунтовано актуальність теми, проаналізовано загальний стан розробленості проблеми в науковій літературі та освітній практиці, визначено обєкт, предмет, мету, завдання, викладено основні положення концепції, сформульовано гіпотезу, комплекс методів дослідження, розкрито наукову новизну, практичну значущість, зазначено основні положення, що виносяться на захист, відображено апробацію та впровадження результатів дослідження у навчально-виховний процес університетів, визначено особистий внесок здобувача наукового ступеня. У першому розділі "Методологічні засади професійної підготовки до культуротворчості" здійснено культурно-історичний аналіз обмеження перетворювальної активності індивіда, осмислено теоретичні проблеми створення нового у професійній діяльності, простежено еволюцію уявлень про сутність культуротворчості в психолого-педагогічних науках, подано соціокультурну парадигму як основу професійної підготовки до культуротворчості. Результати аналізу теорії і практики професійної підготовки в університетах свідчать про важливість набуття фахівцем досвіду збалансованості практик культуроспоживання і культуротворчості, бо обмеження творчості у професійній діяльності стає поштовхом до авторитаризму, автократизму, в масштабах суспільства - до тоталітаризму, а безконтрольне продукування неапробованих культурних смислів посилює агресивні функції культури і соціальну нестабільність. Професійна діяльність зі створення нового є багатоаспектною, різнобічною, тому її значущість для суспільства, виробництва, соціального середовища, фахівця зумовили аналіз змісту поняття культуротворчості в декількох планах, а саме: філософському - як феномена; загальнонауковому - як результату функціонування індивіда в соціальному середовищі; спеціально науковому - як поведінкової моделі фахівця, котрий оновлює культурні смисли в професійній діяльності; вузькоспеціальному - як характеристик студентів, підготовлених до реалізації культуротворчої сутності людини та культуротворчого потенціалу професійної діяльності.

Основний зміст дисертації