Умови оптимального співвідношення політики, психології та моралі у сучасному світі. Основні школи й концепції сучасної політичної психології. Корені політико-психологічних ідей. Політичні потреби особистості. Психологічний портрет політичного лідера.
Аннотация к работе
. Обґрунтувати умови оптимального співвідношення політики, психології та моралі у сучасному світіПолітика і мораль - вічні союзники і супротивники. Політика сприяє утворенню мережі соціальних зв?язків людини, групи, спільноти з державою. Мораль покликана здійснювати духовне єднання суспільства. Виникнувши як об?єктивно необхідні й споріднені регулятори суспільного життя, політика і мораль у процесі свого розвитку стали самостійними інститутами, почали діяти за власними законами. Мораль значно давніша, ніж політика. Літопис моральних угод помітно багатший порівняно з історією політичних договорів. Політика і мораль значно різняться за своїм суб?єктом.
Суб?єкт політики - великі соціальні спільноти і утворення (соціальна група, клас, партія, держава).
Суб?єкт моралі - вселюдська спільнота, рід людський (загальнолюдська мораль; соціальна або професійна мораль є модифікаціями загальнолюдської), окремий індивід (індивідуальна мораль).
Політика заземлена у практичні проблеми, мораль спрямована у сферу духовних цінностей, які сягають глибин людської душі. Політика навіть у боротьбі за права і свободу спирається на необхідні закони, її вимоги в силу цього є обов?язковими. Моральна людина, навіть зустрівшись з безумовною необхідністю вчинити щось проти власної совісті, демонструє свободу людського духу, право вибору. Політика віддає перевагу найбільш корисному (політика - мистецтво можливого). Мораль орієнтує особистість на найкраще. Різняться вони і способом трансляції своїх принципів, правил, нормативів, позаяк політика “розмовляє” із суспільством переважно мовою владних розпоряджень, вимог, державних законів та урядових указів, а мова моралі - це апеляція до совісті з метою розбудити в людях моральні чесноти, які б стали орієнтирами добровільно обраної поведінки.. Охарактеризувати основні школи й концепції сучасної політичної психології
Політична психологія школи - напрям політичної психології, що включає політичний біхевіоризм, політичний психоаналіз, політичний когнітивізм. Політичний біхевіоризм (біхевіоралізм) - плин у західної, по перевазі американської політичної психології, повязаний з вивченням політичного поводження (behavior). Політичний біхевіоризм - це, по-перше, наукова орієнтація або установка на збір, аналіз і інтерпретація фактів по канонах природничо-наукового дослідження. У політології політичний біхевіоризм (або поведінковий підхід) повязаний з використанням таких дослідницьких методів, як репрезентативні опитування й мультифакторний аналіз. По-друге, політичний біхевіоризм - це дослідження, у фокусі якого перебуває поводження індивіда в політику, на відміну від інших підходів, орієнтованих на політичні інститути або процеси. По-третє, політичний біхевіоризм розглядає політику як частина більше широкого соціального й культурного контексту. Основна ідея класичного біхевіоризму (прямо запозичена політологією із психології) цей прямий вплив середовища на поводження індивіда. Політичне поводження, на думку політологів цієї школи, підкоряється старій формулі біхевіористів: S - R (стимул - реакція). Наприклад, бажаючи зрозуміти феномен політичного відчуження, політичні біхевіористи пропонують формулу: прості соціальні умови - політичне поводження.
"Гормична" концепція (у психології) - висунута англо-американським психологом В. Мак-Дугаллом, відповідно до якого рушійною силою індивідуального й соціального поводження є особлива природжена (інстинктивна) енергія ("горме"), що визначає характер сприйняття обєктів. Кожному інстинкту відповідає емоція (наприклад, інстинкту втечі емоція страху), що з короткочасного стану перетворюється в почуття як стійку й організовану систему диспозицій - нахилів до дії. У роботах "Соціальна психологія" (1908) і "Груповий розум" (1920) Мак-Дугалл намагався пояснити соціальні й психічні процеси споконвічно закладеним у глибинах психофізичної організації індивіда прагненням до мети.
Концепція міжособистісних відносин - спеціальна соціально-психологічна концепція, що розглядає міжособистісні відносини в будь-якій досить розвинутій групі як опосередковані змістом і цінностями діяльності. Розроблена А.В. Петровським і спочатку була названа "стратометричною концепцією".
3. Теоретико-методологічні та прикладні основи політичної психології
Боротьба за владу вимагає від політиків бути висококласними практичними психологами. Проаналізуємо підходи політичних дій (впливів), що базуються на прикладному застосуванні. Не будемо брати загальновідомі компоненти політики - вироблення і прийняття рішень, переконання людей, організацію виконання рішень і т.д. Вони добре відомі. Закцентуємо увагу на досить скритих політичних феноменах. Політична інтрига - складний, заплутаний, інколи загадковий збіг обставин, який веде до погано прогнозованих для буденної свідомості, як правило несподіваних наслідків.