Теоретико-методологічна спадщина М. Грушевського в історіографічній традиції. Особливості застосування вченим принципів історичного пізнання. Система методів та методичних прийомів, які використовував історик. Головні соціальні функції історичної науки.
Аннотация к работе
ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКАРобота виконана на кафедрі всесвітньої історії Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України. Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент, ТИМОШЕНКО Леонід Володимирович, Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри всесвітньої історії. Офіційні опоненти: доктор історичних наук, ЗАШКІЛЬНЯК Леонід Опанасович, Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри історії словянських країн; кандидат історичних наук, доцент, ПЕДИЧ Василь Пилипович, Івано-Франківський державний технічний університет нафти і газу, доцент кафедри історії та політології. Захист відбудеться "14 "березня 2001 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.12 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м.Саме в цьому контексті привертають увагу теоретико-методологічні погляди найвизначнішого представника української історіографії - М.С. Досліджувані М.Грушевським теоретичні проблеми нерідко мають універсальний характер, а його висновки почасти залишаються актуальними і нині. Тому вивчення історіософсько-методологічної спадщини вченого суттєво поглиблює перспективу дискурсу сучасної історичної науки, що перебуває в стані “методологічної розгубленості”. Грушевського важко було б дати задовільну оцінку його історичних праць”. Грушевського зумовлюється, на наш погляд, трьома найважливішими чинниками: історіографічним (потреба визначення ролі і внеску вченого в розвиток теоретичних досліджень в українській історіографії), джерелознавчим (введення до наукового обігу комплексу джерел грушевськознавства) та теоретико-методологічним (необхідність реконструкції історіософської та методологічної моделей ученого, їх співвідношення із теоретичними пошуками того часу).Грушевського в історіографічній традиції" - аналізуються особливості бачення теоретико-методологічної концепції М. Роки від кінця ХІХ ст. до смерті історика в 1934 р. визначаються як перший, "прижиттєвий", етап у дослідженні творчого доробку М. Грушевського. Теоретико-методологічні погляди вченого аналізуються рецензентами його праць, опонентами, колегами, учнями (П. Грушевського, слабкості власне методологічного аналізу його творів; вивченні спадщини вченого без зазначення більш широкого історіографічного тла, на якому вона розвивалась. Грушевського як теоретика історії; 2) "великий текст" - уся сукупність праць ученого, його творчий доробок; 3) "історико-культурний контекст" - матеріали, що характеризують епоху та умови наукової діяльності історика.Слід зазначити, що вони не тотожні і їх пріоритетність не є постійною для історії, а змінюється відповідно до кожного конкретного моменту історичного розвитку. Грушевського "народ-нація", еволюціонуючи в конкретних природно-географічних умовах та взаємодіючи з іншими народами, створює частину матеріальної і духовної культури, що є елементом загальнолюдського поступу до торжества ідеалів гуманізму. Грушевський є послідовником поліфакторної моделі історичного процесу, жоден фактор у його концепції не домінує. Фатальною для нашої історії він називає необхідність постійної боротьби із кочовиками, що не дозволила сконцентрувати творчу енергію народу для його культурних та громадсько-політичних потреб. Грушевський про роль особи в історії" - досліджуються погляди вченого на місце індивіда в історичному процесі.Гімназійні роки були початком формування наукового світогляду М. Грушевського. Роль особи в історії вчений також інтерпретував з позицій позитивізму. Грушевського зосереджено довкола головного обєкта його історичної схеми - “народу-нації”, який є творцем матеріальної і духовної культури людства. У методологічній моделі М.Грушевського поєднано розуміння принципів історичного пізнання, методів наукового дослідження та соціальних функцій історичної науки. Провідними принципами історичного пізнання у нього були обєктивність, історизм, ціннісний підхід до минулого.