Дослідження сутності кризи ідеї пенітенціарної ресоціалізації, а також поняття, цілей та чинників ефективності процесу в умовах замкнутого простору. Форми, методи та засоби перевиховної діяльності з засудженими які є узалежненими від алкоголю в Польщі.
Аннотация к работе
Теоретичні та практичні проблеми пенітенціарної ресоціалізації в Польщі в контексті її ефективності Курляк І.Є. Злочинність, особливо рецидивна, є однією з найбільш гострих соціальних проблем у різних країнах світу. Її розмах значною мірою залежить від ефективності процесу ресоціалізації, який здійснюється у закладах пенітенціарної системи. Проблеми та недоліки в її функціонуванні обертаються повторним скоєнням злочинів, тому їх вирішення є важливим завданням не лише державних інституцій, але також громадських та релігійних організацій, які працюють з засудженими і особами, які вийшли на волю. Проблематика роботи з засудженими особами найчастіше є предметом вивчення фахівців з соціальної роботи, соціології девіантної поведінки, пенітенціарної психології, кримінального права, рідше - педагогіки. Цими питаннями в соціальнопсихологічному аспекті займалися Н. Калашник, Н. Максимова, О. Янчук, в аспекті реформування кримінально-виконавчої системи В. Льовочкін, в плані підготовки засуджених до реінгеграції в суспільство - В. Проскура, Н. Карпенко, педагогічні основи ресоціалізації злочинців розглядали В. Синьов, Г. Радов, В. Кривуша, О. Беца, релігійні аспекти пенітенціарної ресоціалізації - І. Однак, такий напрям, як перевиховна робота з засудженими особами (особливо дорослими, небезпечними рецидивістами та особами узалежненими від психоактивних речовин) досі є вивченим недостатньо, оскільки бракує ґрунтовних, особливо сучасних емпіричних педагогічних досліджень, проведених у різних типах закладів пенітенціарної системи, та узагальнення кращого досвіду. Вона полягає у: - тому, що у в’язниці засуджений перебуває в антисоціальному середовищі брутальних і агресивних спів’язнів, що сприяє процесу їх взаємної деморалізації; - непрофесійному поступанні з засудженими з боку персоналу в’язниць; - нефаховому творенні й реалізації ресоціалізаційних програм; - тісноті у в’язницях, яка утруднює успішну ресоціалізацію злочинців; - підготовці засуджених до законослухняного життя на волі в умовах невідповідного для цього замкнутого простору; - відсутності у засуджених можливості працювати, яка виникає з економічної ситуації в країні та безробіття, зокрема й у в’язницях; - невідповідних способах проведення засудженими дозвілля; - негативному впливі на засуджених неформальної структури влади, яку створили у в’язниці злочинні авторитети; - помилковому припущенні, що довготривалі кари сприятимуть процесу ресоціалізації, хоча насправді вони сприяють лише прізонізації; - у низькому рівні надання постпенітенціарної допомоги та невідповідному перебігу соціальної реадаптації засудженого після виходу з в’язниці [9, с. Усіма цими питаннями в теоретичному плані займається окрема наука - ресоціалізаційна педагогіка. Ці процедури оперують різними типами зв’язків: - двоособових, що мають місце в контакті вихователь - вихованець, терапевт - пацієнт, куратор - підопічний і ін.