Аналіз природи інститутів влади Київської держави, суспільно-політичної організації козацтва. Риси організації публічної влади в період української революції 1917–1920 pp. та радянської доби. Процес формування вітчизняної доктрини парламентаризму.
Аннотация к работе
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук Теоретичні та організаційно-правові проблеми становлення і розвитку українського парламентаризмуНепересічне значення парламентаризму полягає в тому, що він безпосередньо повязаний із запровадженням представницької влади та з ідеєю верховенства парламенту в системі влади, яка зумовлюється принципами представницької демократії, народного суверенітету, паритету прав людини і держави. Щодо України, то значною віхою у розвитку ідей парламентаризму стало зростання політичної і правової свідомості під час визвольної боротьби 1648-1654 pp. і Гетьмащини (XVII-XVIII ст.), що знайшло яскраве відображення в актах конституційного характеру: Переяславській угоді та інших українсько-московських договорах, "Пактах і Конституції законів та вольностей Війська Запорізького" П. Орлика. Ідея парламентаризму знайшла плідний відгук і у дореволюційній Росії, і в Україні. Із становленням незалежної Української держави у 1990 p. розпочинається формування парламенту - Верховної Ради України - на демократичних засадах. Це зумовлює необхідність вивчення генези парламентаризму як явища і як інституту влади, етапів еволюції парламентаризму в Україні, прогресивних світових і європейських моделей організації державної влади залежно від місця і ролі парламенту в системі органів державної влади.У розділі 1 "Історичні засади українського парламентаризму" наголошується на тому, що дослідження історичних витоків українського парламентаризму є невідємною складовою праць, присвячених його комплексному аналізу, аналізу традицій та історичних джерел цього явища. Андрузького, в яких містяться цікаві ідеї стосовно ролі закону в суспільстві, забезпечення прав особи, організації вільної федерації вільних “штатів” на чолі з парламентом (законодавчими зборами) і президентом. У розділі 2 "Правові проблеми українського парламентаризму на сучасному етапі" досліджується розвиток теорії парламентаризму в Україні на етапі здобуття Україною незалежності та застосування ідей парламентаризму в сучасній практиці державного будівництва. Важливим для обраної теми стало дослідження історичного процесу доведення зверхності влади народу над парламентом та урядом, виходячи з прямого визнання народу єдиним джерелом влади і відповідного закріплення цього положення у конституціях європейських країн, а також особливостей співвідношення, взаємодії та співпраці різних гілок влади. До них належать формування Верховної Ради України першого (дванадцятого) скликання шляхом прямих виборів і перетворення її на постійно діючий орган, запровадження принципу поділу влади, утвердження статусу народного депутата, вдосконалення засад і форм організації парламентської діяльності, оптимізація роботи комісій і комітетів Верховної Ради України, вдосконалення порядку здійснення їх повноважень, запровадження досконалих форм парламентського контролю.Розгляд питання про структуру та організацію діяльності парламенту дисертант розпочинає з аналізу структурної побудови парламентів світу, дослідження переваг і недоліків бікамеральних структур парламенту. У дисертації на прикладі багатьох країн світу обґрунтовується висновок про те, що на сучасному етапі доцільність двопалатного парламенту зумовлюється формою державного устрою (друга палата виступає у цьому випадку як система представництва субєктів федерації на найвищому державному рівні тощо) та потребою в ефективній нормотворчій діяльності парламенту. Вірогідними негативними наслідками дисертант вважає: можливість уповільнення темпів економічної, соціальної та правової реформ, оскільки двопалатна структура парламенту призвела б до уповільнення темпів роботи органу законодавчої влади; штучне запровадження "згори" квазіфедералістської структури парламенту і як наслідок - посилення федералістських устремлінь регіонів; можливість того, що подальша політизація відносин між гілками влади може призвести до того, що центр політичної влади буде зміщений у бік виконавчої влади; що процедурно-процесуальні ускладнення в діяльності обох палат здатні посилити внутрішні апаратні суперечності, збільшити витрати на утримання парламенту в цілому за рахунок необхідності підтримання діяльності другої палати. Основою правового регулювання правил формування парламенту, в тому числі двопалатного, має бути очевидний для всіх постулат про те, що будь-який орган законодавчої влади повинен отримувати свою легітимність і свою владу безпосередньо від народу. За обсягом своєї компетенції парламенти можуть бути класифіковані на парламенти з необмеженою компетенцією, парламенти з відносно обмеженою компетенцією та парламенти з абсолютно обмеженою компетенцією.У висновках дисертаційного дослідження, формулюються пропозиції щодо вдосконалення правових засад українського парламентаризму, окреслюються перспективи його подальшого розвитку.