Поняття, способи і форми захисту цивільних прав та інтересів. Характеристика альтернативних способів вирішення спорів. Правова природа та основні види третейських судів, сучасні тенденції їх розвитку, особливості принципів їх організації та діяльності.
Аннотация к работе
ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ЗАХИСТУ ПРАВ УЧАСНИКІВ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН В ТРЕТЕЙСЬКОМУ СУДІРобота виконана на кафедрі цивільного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Науковий консультант: доктор юридичних наук, професор, академік АПРН України Кузнєцова Наталія Семенівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри цивільного права Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Кисіль Василь Іванович, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри міжнародного приватного і митного права доктор юридичних наук, професор Жилінкова Ірина Володимирівна, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого (м. Захист відбудеться “20” червня 2006 року о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.06 при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м.З огляду на поставлену мету визначено такі дослідницькі завдання: визначити поняття захисту цивільних прав та інтересів, поняття та правову природу третейського суду як особливого механізму захисту прав, визначити місце третейського суду серед інших альтернативних способів вирішення спорів; на підставі аналізу підходів різних авторів, який свідчить про те, що поняття третейського суду в науці визначають за допомогою трьох категорій: “третейський суд - це особа (особи), що вирішують спір”; “третейський суд - це спосіб вирішення спору”; “третейський суд - це юрисдикційний орган” зроблено висновок про те, що найбільш точним з правової точки зору є підхід, за яким третейський суд розглядається, як орган, який вирішує підвідомчі йому спори, оскільки такий підхід дозволяє найбільш юридично коректно та логічно послідовно розкрити це явище, відмежувати його від суміжних категорій, виокремити специфіку, встановити звязки з іншими дефініціями у категорійному апараті; визначено зміст принципу диспозитивності третейського розгляду, який включає: а) добровільність звернення сторін до третейського суду; б) добровільність обрання сторонами на свій розсуд третейських суддів; в) не повязаності третейського суду правилами державної процесуальної процедури та можливість сторін встановлювати або змінювати процедурні правила; г) компромісність, тобто вирішення третейським судом спорів з врахуванням особливих умов договорів і на підставі торгівельних звичаїв, які до них застосовуються; д) наявність засад посередництва та сприяння у залагоджені правового конфлікту на взаємоприйнятному підґрунті та запропоновано закріпити його Законі України “Про третейські суди”; визначені критерії підвідомчості справ третейським судам: а) характер спірного право відношення, який визначає, що третейському суду підвідомчі справи із цивільних та господарських правовідносин; б) субєктний склад сторін спору, який дозволяє чітко розмежувати підвідомчість з міжнародним комерційним арбітражем та виключити з юрисдикції третейських судів спори за участю держави; в) наявність угоди між сторонами спору, який спрямований на розмежування підвідомчості між судами загальної юрисдикції, в тому числі спеціалізованими господарськими, та третейськими судами.