Аналіз категорії "причинно-наслідковий зв"язок" стосовно до задач, що стоять перед кримінальним правом і практикою застосування кримінального закону. Детермінуюча роль другорядних співучасників для настання результату, отриманого виконавцем злочину.
Аннотация к работе
НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наукТому за рамками аналізу, як правило, залишається та обставина, що у філософії єдності думок немає практично з жодної проблеми, у тому числі й з питань причинного звязку. Незважаючи на те, що про причинний звязок у кримінальному праві написано дуже багато, дослідження його здебільшого має супутній характер, є частиною розвязання більш широкої задачі, як правило, аналізу обєктивної сторони складу злочину в цілому. Поставленій меті відповідають наступні завдання: - виявити ознаки причинного звязку в онтологічному і гносеологічному аспекті та запропонувати визначення причинного звязку, яке б відповідало такому підходу, а також алгоритм його встановлення; Предметом є чинне кримінальне законодавство України й інших країн, конкретні статті Особливої частини КК, обєктивна сторона яких містить вказівку на настання тих чи інших наслідків, тобто складів, що передбачають наявність причинного звязку між учиненим діянням і настанням певної шкоди; теорії причинного звязку в кримінальному праві і філософії; погляди на причинний звязок наукознавців і представників природничих наук. Історико-лінгвістичний метод дав можливість прослідкувати еволюцію категорії “причина” як результату розвитку мовних конструкцій, які виражають причинний звязок.Підкреслюється значимість досягнень у галузі філософії, логіки, психології, мовознавства й інших наук для зясування проблем, що виникають при тлумаченні причинного звязку як однієї з ознак обєктивної сторони злочину в науці кримінального права, для встановлення причинного звязку між діянням і шкодою, що мала місце, при розвязанні кримінальних справ. Однак те, що кожне явище має свою причину, аж ніяк не означає, що два будь-яких, довільно вихоплених із загального звязку явища неодмінно перебувають між собою у причинному звязку. Показано, що термін “причинність” широко використовують і в іншому значенні - для позначення процесу заподіяння, для констатації причинного звязку між певними подіями, явищами, фактами. Вираз: “між цими подіями існує причинний звязок”, рівнозначний твердженню про те, що одна з них є причиною другої, і ніяких інших звязків між парою досліджуваних подій, крім причинних, не передбачає. Стосовно до задач цієї науки причинний звязок обєктивний у тому сенсі, що він існує незалежно від того, чи робила людина певні вчинки спеціально, щоб домогтися певного результату, тобто свідомо, цілеспрямовано створювала причинний звязок, чи ж заподіяння якоїсь шкоди стало побічним або навіть зовсім непередбачуваним результатом її поведінки.Це виявляється насамперед в тому, що уперше не тільки в Україні, але й у кримінально-правовій науці пострадянського простору аналіз причинного звязку як кримінально-правового явища зроблено на основі детального вивчення його як універсальної категорії у загальнонауковому, філософському розумінні. Показники, що традиційно трактуються як ознаки причинного звязку (передування причини наслідку в часі, породження причиною наслідку), розглядаються в двох рівнях - онтологічному і гносеологічному. На основі даного підходу причинний звязок може бути визначено як такий звязок між двома явищами, при якому одне з них породило інше. Ґрунтуючись на аналізі філософського розуміння необхідності, стверджується, що широко відома в науці кримінального права “теорія необхідного спричинення” - це та ж „адекватна теорія” причинного звязку, яка у радянський період зазнавала суворої критики за її “ідеалістичний субєктивізм”, і тому не могла застосовуватися у первісному вигляді. Показано, що ймовірний (статистичний) звязок між явищами взагалі, у тому числі й у кримінальному праві, не може бути визнано причинним.