Пролегомени, аксіоми та постулати загальної теорії поетики онімів. Осмислення власних назв у художньому тексті. Феноменологічне тлумачення особливостей поетонімів. Пошук і систематизація принципів поетики i лінгвістичних методів лексикографії Пушкіна.
Аннотация к работе
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наукРоботу виконано на кафедрі загального мовознавства та історії мови Донецького державного університета, Міністерство освіти і науки України. Науковий консультант: Заслужений діяч науки і техніки України, доктор філологічних наук, ПРОФЕСОРОТІН Євген Степанович, Донецький державний університет, завідувач кафедри загального мовознавства та історії мови. Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Карпенко Юрій Олександрович, Одеський державний університет, завідувач кафедри української мови; доктор філологічних наук, професор; Карпенко Маргарита Олександрівна, Київський національний університет, професор кафедри російської мови.Багато змін відбулося в уявленнях учених про функціонування пропріальних одиниць у художньому творі і зараз ті, кого приваблюють проблеми поетики власних назв, все частіше нарікають на серйозне відставання теорії від потреб аналітичних досліджень. Неможливо не погодитися з цим висновком авторів, принаймні стосовно вивчення поетики власних назв. поетонім лінгвістичний лексикография Незначна кількість наукових праць, які мають теоретичну спрямованість, з одного боку, веде до непродуктивного повторення спроб представити одні й ті ж явища у зовні новому, але, як правило, тотожному висвітленні; з другого боку, найважливіші теоретичні уявлення, мимохідь сформульовані у публікаціях, розсіяних по непримітних, а іноді важкодоступних виданнях, залишаються без належного підтвердження практичними спостереженнями. Прийшов час пошуку загальних закономірностей та концептуальних рішень, які стосуються сутності використання власних назв як художнього засобу. Дисертаційне дослідження відповідає вимогам новизни: в ньому вперше у вітчизняній філології здійснено спробу цілісного викладу теоретичних засад поетики власних назв у художній літературі; доповнено, удосконалено і в деяких аспектах систематизовано метамову поетики оніма як наукової дисципліни, набули подальшого розвитку найбільш продуктивні ідеї теоретичного осмислення різноманітних явищ поетики власних назв, повязаних з їх функціонуванням у літературно-художніх творах.У “Вступі” подано загальну характеристику роботи, її проблематику, обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, окреслено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено дані щодо апробації роботи. Крім того, у вступі на основі аналізу матеріалів VII Всеукраїнської ономастичної конференції (Дніпропетровськ, 1998), яка стала своєрідним підсумком досягнень поетики онімів в Україні, подано розгорнутий аналіз стану наукових розробок й основної проблематики досліджень у галузі літературної ономастики, і на його основі підтверджено актуальність дослідження.
У першому розділі дисертації “Пролегомени, аксіоми та постулати загальної теорії поетики онімів” розглянуто низку питань, що становлять підґрунтя для теоретичних побудов у наступних розділах дослідження. На основі обговорення загальних передумов, цілей і завдань роботи доводиться, що теоретичне осмислення вузлових проблем поетики пропріальних одиниць є внутрішньо необхідною вимогою подальшого розвитку науки. Теорія поетики власних назв як найбільш досконала форма обґрунтування отримуваних наукою результатів і в той же час як кращий інструмент програмування досліджень у цій галузі виникає на етапі, який іде за стадією емпіричного збору й опису багатства знань і фактів про поетику онімів. Коли факти накопичені і зафіксовані у значній кількості публікацій, вони потребують теоретичного пояснення. Другим компонентом теорії є певна кількість вихідних теоретичних припущень, первинних аксіом і постулатів, які описують ідеалізований обєкт дослідження. Звідси головна мета другого етапу побудови теорії - аналіз і систематизація встановлених наукою первинних теоретичних конструкцій, принципів і тверджень, спираючись на які вивечння поетики онімів набуло б рис і форм дисципліни, що має власний теоретичний каркас. Ще одним компонентом є так звана логіка теорії - звід правил, йдучи за якими описується матеріал, робляться висновки, будуються докази тощо. Це найменш розроблена і погано формалізована сторона теорії поетики власних назв. Однак деякі зі сформульованих нами положень (про них мова попереду) можуть претендувати на роль проміжних теоретичних конструкцій. Нарешті, останній компонент теорії - сукупність виведених тверджень, їх докази й ілюстрації - описує вже опрацьовані наукою, переосмислені чи сформульовані вперше теоретичні положення. Головний висновок такий: на сьогодні склалися всі умові, необхідні для того, щоб дисципліна, яка займається дослідженням поетики власних назв, оголосила про свою самостійність.
У підрозділі 1.2. “Фактори перетворення власної назви у засіб поетики і передісторія наукового вивчення онімії художніх творів” показано роль міфологічних уявлень у формуванні переконання в природному звязку між іменем і предметом.