Специфіка конфліктів у шкільному колективі. Причини виникнення педагогічних конфліктів. Конфліктологічна компетентність як фактор професіоналізму вчителя та складова його професіональної компетентності. Структура конфліктологічної компетентності вчителя.
Аннотация к работе
Сутність конфліктології та специфіка конфліктів у шкільному колективі 1.1 Термінологічне поле дослідження 1.2 Причини виникнення педагогічних конфліктів Розділ 2. Конфліктологічна компетентність як фактор професіоналізму вчителя 2.1 Конфліктологічна компетентність як складова професійної компетентності вчителя 2.2 Структура конфліктологічної компетентності вчителя Висновки Література Вступ Актуальність і доцільність дослідження. Складні й суперечливі процеси, які відбуваються в Україні на межі третього тисячоліття, вимагають підвищення рівня професіоналізму освітян. Однією із складових професійно-педагогічної компетентності є конфліктологічна компетентність, яка передбачає здатність учителя ефективно взаємодіяти з іншими людьми, досягати консенсусу, запобігати і розв’язувати проблемні й конфліктні ситуації на засадах гуманності, толерантності, відповідальності, співпраці. Актуальність формування конфліктологічної компетентності вчителя підсилюється значним зростанням кількості міжособистісних конфліктів у системі освіти. Приблизно одна третина педагогів у професійній діяльності досить часто стикається з конфліктами, які мають негативні руйнівні наслідки. Отже, практика школи вимагає розв’язання проблеми підготовки професійно компетентних педагогічних кадрів, які володіють методами передбачення, запобігання, регулювання конфліктів, що виникають у педагогічному процесі загальноосвітніх навчальних закладів. Формування конфліктологічної компетентності вчителя як складової професійної є одним з основних завдань порівняно нової галузі наукової дисципліни-педагогічної конфліктології, що інтегрує систему принципів, наукових знань, форм і методів таких галузей, як загальна конфліктологія, соціологія, психологія, деонтологія, педагогіка. Аналіз психолого-педагогічної літератури, досліджень із загальних питань конфліктології, педагогічної конфліктології, а також проблем професійної компетентності вчителя свідчить, що проблема конфлікту і пов’язаних з ним явищ, формування конфліктологічної компетентності педагога вивчаються в таких основних напрямах: · обґрунтування теоретико-методологічних засад дослідження проблеми конфліктів у педагогіці, основ педагогічного управління конфліктами (А. Анцупов, О. Бєлкін, В. Журавльов, О. Іонова, І. Коваль, Є. Тонков та інші); · розкриття сутності конфліктів у шкільних колективах, причин їх виникнення, шляхів запобігання і розв’язання, зокрема в учнівському середовищі (А. Анцупов, В. Афонькова, Г. Балл, В. Басова, С. Гиренко, В. Журавльов, А. Зосимовський, О. Ковальов, Я. Коломинський, М. Рибакова, Є. Родченкова та інші); у взаєминах учитель-учні (О. Бєлкін, О. Гаврилюк, О. Гуменюк, Ю. Костюшко, В. Кушнірюк, М. Рибакова, Б. Хасан, Ю. Черненький, Є. Юрківський та інші), учитель-батьки (Ш. З метою виконання визначених завдань і перевірки гіпотези були використані такі методи дослідження: теоретичні: аналіз і синтез наукової, навчально-методичної літератури для порівняння, зіставлення різних поглядів на досліджувану проблему, визначення поняттєво-категоріального апарату; емпіричні: анкетування, опитування, спостереження, бесіда, діалог, методи самооцінки, вивчення продуктів діяльності педагогів для виявлення рівня готовності до здійснення антиконфліктної діяльності за різними показниками. конфліктологічна компетентність вчитель шкільний Розділ 1. У простих ситуаціях можна й без спеціальних знань відійти від конфлікту, пристосуватися до нього і навіть жити в ньому, не руйнуючи міжособистісні стосунки. Проте насиченість сучасного життя конфліктами у сполученні з крайніми виявами емоцій, переживань, що викликане хибним трактуванням конфлікту чи дій його учасників, невмінням адекватно сприймати та інтерпретувати конфлікти, використанням неефективних форм реагування й розв’язання конфліктів, породжує високий потенціал конфліктогенності особистості, середовища, суспільства. Конфлікти сприяють формуванню неадекватних психологічних захистів і стереотипів поведінки. Отже, особистості, особливо, якщо вона працює в системі людина-людина, необхідно знати, як правильно поводити себе в конфлікті, як завершити конфлікт або як конструктивно для конфліктуючих сторін розв’язати його. Конфліктологія в сучасних джерелах [14, 150] визначається як система знань про закономірності й механізми виникнення і розвитку конфліктів, а також про принципи і технології управління ними. Так, класична, передусім, зарубіжна психологія запропонувала три основні підходи до проблем конфлікту [72,139,174, 191,244,254,275,276, 281,284-286]: інтрапсихічна інтерпретація (психодинамічні підходи) - уявлення про конфлікт як постійний елемент людської душі (З. Фрейд, К. Хортні, А. Адлер, Г. Саллівен, Е. Ериксон, К. Юнг та ін.); ситуаційні підходи - уявлення про конфлікт як реакцію на зовнішню ситуацію (Дж. Доллард, Л. Дуб, Н. Міллер, А. Бандура, М. Дейч, М. Шериф та ін.); когнітивістські підходи - конфлікт як когнітивний феномен (К. Левін, В. Мерлін та ін.). Бойко, І. Ващенко, О. Єршов, В. Лебедєв, Р. Кричевський, М. Пірен, В. Рубах