Адміністративний договір - добровільне волевиявлення сторін, у яких суб’єкт владних повноважень є однією із них. Характеристика специфічних особливостей застосування матеріальних норм, що передбачені Кодексом адміністративного судочинства України.
Аннотация к работе
Доречно, зазначити, що проблема застосування адміністративного договору як правового засобу регулювання суспільних відносин у сфері публічної влади, є в наукових дослідженнях теоретиків - науковців та практиків, що має актуальне значення у розвитку договірних стосунків системи публічноправових звязків. 14 статті 3 КАС України дається визначення поняття адміністративного договору - це дво - або багатостороння угода, зміст якої складають права та обовязки сторін, що випливають із владних повноважень, який є однією із сторін угоди [10]. Науковці стверджують, що правовою базою адміністративного договору, тобто, нормативною, є Конституція України і чинне законодавство, оскільки такі договори виконують функцію заповнення прогалин у праві, доповнюючи і конкретизуючи чинне законодавство, де однією із сторін виступає орган державної влади [2]. Берлач акцентує увагу на тому, що на сучасному етапі розвитку державного управління все більше приділяється окремій його формі - адміністративному договору як закріпленій адміністративним законодавством добровільній згоді двох або більше субєктів адміністративного права з обовязковою участю у цих правовідносинах уповноваженого державного органу або посадової особи. Вони укладаються в публічних інтересах, а їхня цільова спрямованість - це досягнення загального блага Автор акцентує увагу на тому, що риси, які визначають його нормативність - це існування суворої процедури укладення і порядок вирішення спорів та конфліктів, повязаних з їх виконанням, оскільки такі договори на практиці останнім часом частіше застосовуються у діяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування [13].