Природа нормотворчості Папи як очільника Церкви та Ватикану. Аналіз найбільш вагомих із точки зору політичного та суспільного впливу енциклік Пап. Роль політичної активності Папства в процесі євроінтеграції. Засоби впливу енциклік на суспільні процеси.
Аннотация к работе
Єрмакова Г.С., кандидат філософських наук, доцент кафедри історії та теорії держави і праваСуто формально Папа є главою держави Ватикан, яка існує у формі теократії та при цьому є і главою всієї католицької церкви, розповсюдження якої має надзвичайні масштаби як в Європі, так і в країнах обох Америк. Говорячи про нормотворчість Папства та вплив цих норм на процеси євроінтеграції, зрозуміло, що слід мати на увазі не пряму дію тих актів, що видає Папа щодо регулювання суспільних процесів, але мати на увазі, що їх зміст суттєво впливає на аксіологічний вимір загальноєвропейського цивілізаційного сприйняття правової реальності. Папа, як глава теократії Ватикан та Церкви, безумовно, наділений верховенством правотворчості, але юридична сила цих актів обмежується відносинами всередині цих двох утвореннях. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність [8]. Разом із тим на особливу увагу заслуговує інша енцикліка Папи Пія XII «Mystici corporis», яка заклала підвалини процесу активізації політичної ролі католицької церкви як «Тіла Божого на землі», а роль Папства та кліру визначила в якості проводирів Європи на шляху пошуку пріоритетів цивілізаційного розвитку [4].