Теорія держави і права - Шпаргалка

.Теорії походження держави і праваПроголошення походження держави від Бога обґрунтовує її вічність і непорушність, виправдовує найреакційніші держави, підкреслює думки про те, що будь-яке посягання на державу приречене на поразку, оскільки владу вкладено в руки правителя Богом, і вона покликана захищати благо всіх. Сутність її полягає у твердженні, що держава походить від сімї та є наслідком історичного розвитку і розростання останньої, а отже, абсолютна влада монарха - це продовження батьківської влади. За цією теорією держава виникла завдяки особливим властивостям психіки людей. За цією теорією держава виникла як результат завоювання одних племен іншими, поневолення одного народу іншим. На думку прихильників теорії, держава є тією силою, яку утворюють завойовники для утримання в покорі завойованих народів і зміцнення влади переможців.Так, у Конституції України записано: «Кожна людина має І право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обовязки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості». Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. визначає місцеве самоврядування як гарантоване державою право та реальну здатність територіальної громади жителів села чи добровільного обєднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста самостійно або під відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України. Існують певні підстави для класифікації функцій держави на види: групування державних функцій за соціальним значенням діяльності держави здійснюється з огляду на основні та неосновні функції. залежно від територіальної спрямованості розрізняють-внутрішні та зовнішні функції. за часом здійснення функції бувають постійні та тимчасові. за сферами суспільного життя їх поділяють на гуманітарні, економічні, політичні тощо. Ознаками абсолютної монархії є: а) вся влада (законодавча, виконавча і судова) належить монарху; б) в державі, як правило, відсутні органи політичної влади, які б формально були незалежні від влади монарха; в) представницькі органи, якщо вони існують, мають консультативний характер; г) залежно від виду абсолютної монархії можуть бути різні режими; г) для абсолютної монархії притаманний лозунг «Держава - це Я» (тобто монарх). в) кандидатури до уряду підбирає президент, а призначає уряд, парламент, або парламент дає лише згоду на призначення членів уряду чи його глави (премєр-міністра);Фактичний зміст правовідносин - це реальна поведінка учасників правовідносин, їхня діяльність, у процесі якої реалізуються їхні субєктивні права та юридичні обовязки. Отже, через юридичний зміст правовідносин визначається, яким чином вони мають відбуватися, а через фактичний зміст - як вони відбулися реально. В юридичній літературі правовідносини розглядають як єдність фактичного матеріального змісту і юридичної форми.

Зміст правових відносин характеризується поєднанням їх юридичного і фактичного змісту.Юридичний зміст правовідносин - це зафіксовані у правових нормах субєктивні юридичні права та обовязки їх учасників.Зміст правових відносин характеризується поєднанням їх юридичного і фактичного змісту.Юридичний зміст правовідносин - це зафіксовані у правових нормах субєктивні юридичні права та обовязки їх учасників.Зміст адміністративного субєктивного права включає такі можливості:Зміст юридичних обовязків полягає в необхідності: а) здійснення певних дій;

б) утримання від здійснення дій, що суперечать інтересам інших осіб;

в) вимагати здійснення або нездійснення тих чи інших дій від інших осіб;

г) нести юридичну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання передбачених нормою адміністративного права необхідних варіантів поведінки.

Адміністративні юридичні факти - це конкретні життєві обставини, передбачені гіпотезою адміністративно-правової норми, що породжують виникнення, зміну чи припинення правовідносин.

Залежно від підстав розглядають різні види юридичних фактів: за юридичними наслідками - правоутворюючі, правозмінюючі та правоприпиняючі;

залежно від форми їх прояву - позитивні та негативні за характером дії розрізняють юридичні факти одноразової та безперервної дії;

за характером дій - активні та пасивні;

за галузевою ознакою - матеріальні та процесуальні;

за розподілом прав і обовязків - односторонні та багатосторонні;

за функціями у механізмі правового регулювання - регулятивні та охоронні;

залежно від кількості субєктів - прості та складні;

за наявністю волі - юридичні дії (життєві обставини, що характеризують вольову поведінку адміністративних субєктів, їх зовнішнє вираження волі та свідомості) та юридичні події (життєві обставини, що виникають, розвиваються і припиняються незалежно від волі субєктів адміністративних правовідносин).

Юридичні дії, у свою чергу, поділяють на правомірні та неправомірні. Правомірні юридичні дії (вчинки та результати діяльності) завжди відповідають нормам адміністративного права (наприклад, подання скарги, звернення організації за реєстрацією, подання проекту документа на експертизу тощо).

Неправомірні юридичні дії - правові аномалії, зловживання правом (що не є правопорушенням) та адміністративні правопорушення.

До юридичних подій відносять народження чи смерть людини, стихійні лиха, хворобу тощо.

Отже, юридичні факти як життєві обставини, що передбачаються нормами адміністративного права, мають велике теоретичне і практичне значення для адміністративних правовідносин.

Таким чином, адміністративні правовідносини мають яскраво виявлений імперативний характер. У той самий час існують і окремі горизонтальні відносини, в тому числі й адміністративно-договірного характеру, які в адміністративному праві мають чітко виражений допоміжний і тимчасовий характер

60. Поняття, підстави адміністративної відповідальності

Адміністративне правопорушення (проступок) - це суспільно небезпечна, протиправна, винна дія чи бездіяльність, яка посягає на права і свободи людини і громадянина, власність, порушує вимоги обовязкових правил поведінки у сфері державного управління, за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність.

Підставами адміністративної відповідальності є вчинення адміністративного правопорушення.

Адміністративна відповідальність - це лише один із видів адміністративного примусу, характерною особливістю якого є застосування конкретних адміністративно-правових санкцій до осіб, які скоїли правопорушення у сфері державного управління.

Залежно від цілей адміністративного примусу виділяються ще два його види: а) адміністративно-попереджувальні заходи;

б) заходи адміністративного припинення.

Адміністративно-попереджувальні заходи (або заходи адміністративного забезпечення) застосовують з метою попередження небезпеки, що загрожує життю та здоровю громадян в умовах, які не повязані з правопорушеннями (нещасні випадки, стихійні лиха). Видами таких засобів є: а) припинення руху транспорту і пішоходів при виникненні загрози безпеці руху;

б) введення карантину при епідеміях і епізоотіях (хворобах тварин);

в) використання транспортних засобів (з метою переслідування злочинців, доставки в медичні заклади потерпілих);

г) реквізиція, тобто примусове відшкодовування вилучення (особистого транспорту в умовах військового стану чи стихійного лиха);

д) вхід працівників міліції в житлові чи службові приміщення (наприклад, для перевірки дотримання правил торгівлі);

є) огляд медичного стану (наприклад, водіїв транспортних засобів);

є) митний огляд (перевірка речей при перетині державного кордону).

Примусовий характер цих заходів виявляється в тому, що вони здійснюються без згоди іншої сторони відносин, яка зобовязана виконати запропоновані дії або утриматися від будь-яких дій. Застосовують ці засоби органи (посадові особи), які конкретно визначені в законах або у відповідних нормах адміністративного законодавства. Як правило, це органи міліції та їх представники, повноважні працівники органів охорони здоровя та пожежного нагляду, митних та інших органів.

Заходи адміністративного припинення застосовуються у випадках, коли необхідно в примусовому порядку припинити протиправні дії і попередити їх негативні наслідки. Вони також забезпечують притягнення винних осіб до адміністративної або іншої відповідальності, хоча сама відповідальність ще не наступає.

Видами таких засобів є: а) вимога припинити правопорушення (такі вимоги можуть предявити працівники міліції, державних інспекцій, громадських організацій, а їх невиконання призведе до притягнення винних до відповідальності);

б) адміністративне затримання (на термін, як правило, не більше трьох годин) для складання протоколу про правопорушення, встановлення особи громадянина, доставки правопорушника в суд і т. ін.;

в) призупинення роботи підприємства, установи чи їх підрозділів, у випадках порушення правил охорони праці, техніки безпеки;

г) зупинення експлуатації транспортних засобів, коли їх технічний стан загрожує безпеці руху;

д) знесення самовільно побудованих споруд;

є) застосування зброї працівниками міліції тощо.

Види адміністративних стягнень та їхній зміст.

Адміністративне стягнення - це примусовий захід до особи, яка скоїла адміністративне правопорушення.

Кодексом України про адміністративні правопорушення встановлені такі види адміністративних стягнень: а) попередження - стягнення морального характеру, яке вино ситься у письмовій формі або оформляється іншим способом і тягне за собою ті самі юридичні наслідки, що й інші стягнення; зокрема, воно може мати значення для визнання правопорушення повторним;

б) штраф - грошове стягнення на користь держави. Розміри та способи його встановлення наразі достатньо рухомі;

в) оплатне вилучення предмета, який був засобом або безпосереднім обєктом адміністративного правопорушення. Примусово вилучений предмет підлягає наступній реалізації з передачею одержаної грошової суми власнику за винятком витрат на його реалізацію;

г) конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення чи безпосереднім обєктом адміністративного правопорушення, або грошей, отриманих внаслідок скоєння адміністративного правопорушення, полягає в примусовому невідшкодовуваному їх вилученні у власність держави. Конфіскується, як правило, лише предмет, що є власністю правопорушника. При цьому конфіскація здійснюється тільки судом;

д) позбавлення спеціального права, наданого громадянинові (управління транспортним засобом, полювання), застосовується за грубе або систематичне порушення порядку користування ним на термін до трьох років;

є) виправні роботи призначаються судом на термін до двох місяців за місцем постійної роботи правопорушника з утриманням до 20% його заробітку у власність держави;

є) адміністративний арешт призначається судом до 15 діб за вчинення конкретно визначених законом правопорушень і не застосовується до вагітних жінок; жінок, діти яких не досягли 12 років; неповнолітніх осіб; інвалідів 1-ї та 2-ї груп. Відповідно до закону «Про надзвичайний стан» термін адміністративного арешту передбачений до 30 діб.

Слід зазначити, що оплатне вилучення та конфіскація предметів можуть застосовуватися і як основні, і як додаткові стягнення, а тому за правопорушення може бути накладено лише одне основне або одне основне і додаткове стягнення.

Стягнення накладається не пізніше двох місяців після дня його скоєння, а при триваючому правопорушенні - через два місяці з дня його виявлення.

Для іноземних громадян та осіб без громадянства може застосовуватися специфічний вид адміністративного стягнення - примусове видворення за межі України.

Органи, що розглядають справи про адміністративні правопорушення.

Справи про адміністративні правопорушення розглядають: адміністративні комісії при районних державних адміністраціях і виконавчих комітетах, міських, районних у містах селищних і сільських рад. Вони вирішують всі справи про адміністративні правопорушення, за винятком тих, які належать л компетенції інших органів. Комісія створюється відповідно держадміністрацією чи виконавчим комітетом у складі голови секретаря і членів комісії;

виконавчі комітети селищних і сільських рад уповноважені розглядати справи про порушення громадського порядку, правил торгівлі та інші аналогічні порушення;

місцеві суди (судді) розглядають справи про адміністративні правопорушення, віднесені до їх компетенції Кодексом. Судді одноособово розглядають справи про дрібне хуліганство, порушення правил адміністративного нагляду тощо;

органи внутрішніх справ (ОВС), органи державних інспекцій та інші уповноважені органи (їхні посадові особи) розглядають справи, віднесені до їх компетенції законодавством. Так, наприклад, ОВС (їхні посадові особи) розглядають справи про порушення громадського порядку, порушення правил паспортної системи, правил прикордонного режиму, правил перебування в Україні і транзитного проїзду через територію України іноземних громадян і осіб без громадянства, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину чи інших пально-мастильних матеріалів.

Отже, закон визначає систему органів, що мають право розглядати справи про адміністративні правопорушення та визначає їхню підвідомчість.

61.Поняття, підстави і умови правомірності адміністративного примусу

Підставами для настання адміністративного примусу є вчиненя адміністративного правопорушення.

Особа яка буде піддана адміністративному примусу повинна бути деліктоздатною , має досягти певного віку , та бути винною у вчиненні адміністративного правопорушення. Одним із засобів правового регулювання адміністративного права є адміністративно - правовий примус

Забезпечення законності при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення

Ніхто не може бути підданий заходу впливу в звязку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, прокурорським наглядом, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

62.Поняття, предмет, система, джерела кримінального права

Як і інші галузі, кримінальне право поряд із загальними для всіх галузей права має свої специфічні ознаки.

Так, загальна для всіх галузей права ознака - «загальнообовязкова нормативність» у кримінальному праві виявляється в тому, що загальнообовязкові правила поведінки, які встановлені чи санкціоновані державою і становлять систему цієї галузі права, мають заборонний характер, тобто це Такі правові норми, що забороняють злочинні дії або злочинну бездіяльність під загрозою застосування за їх вчинення кримінального покарання.

Специфіка формальної визначеності в кримінальному праві проявляється в тому, що, згідно з Конституцією України норми саме цієї галузі права можуть міститися тільки в кримінальному законі який, як і інші закони, приймається лише Верховною Радою України Своєрідністю в кримінальному праві характеризується і така ознака, як державна забезпеченість (захищеність кримінально-правових норм). Виходячи з того, що злочини мають підвищену суспільну небезпечність, держава застосовує за їх вчинення найсуворіші примусові заходи у вигляді кримінального покарання.

Отже, кримінальне право - це система прийнятих Верховною Радою України загальнообовязкових правових норм, які регулюють відносини, повязані зі скоєнням злочину.

Як і кожна галузь права, кримінальне право має свій предмет правового регулювання.

Предметом кримінального права є суспільні відносини, що виникають у звязку з учиненням злочину та застосуванням за це визначених покарань.

Головним (основним) методом правового регулювання в кримінальному праві є імперативний метод, оскільки вплив на поведінку субєктів здійснюється через заборони і примус.

Таким чином, кримінальні правові норми містяться лише в законах. Основним же кодифікованим кримінальним законом наразі є прийнятий Верховною Радою України 05.04.2001 р. Кримінальний кодекс України (в подальшому КК), який набрав чинності з 01.09.2001 р. Саме Кримінальний кодекс є базовим джерелом кримінального права.

З урахуванням структурної побудови Кримінального кодексу і визначається система кримінального права, яка поділяється на Загальну і Особливу частини.

До Загальної частини віднесені норми, що закріплюють визначення кримінального права; підстави кримінальної відповідальності; поняття злочину та його види, його класифікація та стадії вчинення; осудність і неосудність; поняття і види кримінального покарання, призначення покарання та звільнення від покарання; погашення і зняття судимості; особливості кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх.

Норми Особливої частини ґрунтуються на нормах Загальної частини, а тому визначають конкретні види злочинів, види покарань за їх вчинення, а також межі, в яких можуть бути призначені такі покарання.

63.Поняття злочину, ознаки, класифікація

Відповідно до ст. 11 КК злочином визнається передбачене Кримінальним кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене субєктом злочину.

Із цього визначення випливає, що злочин має такі обовязкові ознаки, як суспільна небезпечність діяння, його винність і передбаченість Кримінальним кодексом.

Вказівка на обовязковість передбачення (протиправність) цього суспільно небезпечного, винного діяння в Кримінальному кодексі дала підстави дійти висновку, що злочину притаманна і така ознака, як карність такого діяння, оскільки скоєння злочину завжди повязано з відповідним покаранням.

Таким чином, злочин характеризують такі чотири ознаки: а) суспільна небезпечність;

б) протиправність;

в) винність;

г) карність.

Суспільна небезпечність злочинного діяння показує, що воно завдає або створює загрозу завдання шкоди основам національної безпеки, життю та здоровю людини, її правам і свободам, власності, громадському порядку та іншим інтересам людини, держави і суспільства загалом.

Протиправність злочинного діяння зазначає, що воно передбачено (визначено) кримінальним законом (кодексом) і заборонено ним під загрозою покарання.

Винність злочинного діяння означає, що воно вчинено умисно або з необережності, тобто воно визнається таким за наявності в особи відповідного ставлення (свідомості і волі) до вчинення дії чи бездіяльності.

Карність злочинного діяння - це осуд як самого діяння так і особи, яка його скоїла, судом від імені держави. Це також означає, що діяння, яке не карається за законом, не може вважатися злочином.

При цьому слід мати на увазі, що злочином визнається тільки таке діяння, яке має сукупність усіх чотирьох ознак.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 КК залежно від степені тяжкості злочини поділяють на: а) невеликої тяжкості;

б) середньої тяжкості;

в) тяжкі;

г) особливо тяжкі.

Критерієм такого поділу злочинів на види, як це визначено у частинах 2, 3, 4 і 5 вказаної статті, є вид покарання у вигляді позбавлення волі та його строк.

Зокрема, до злочинів невеликої тяжкості віднесені ті з них, за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш мяке покарання; до злочинів середньої тяжкості - позбавлення волі на строк не більше пяти років; до тяжких злочинів - позбавлення волі на строк не більше десяти років; до особливо тяжких злочинів - позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.

Разом з тим, в Особливій частині КК злочини обєднані у відповідні групи (у кодексі їх іменують розділами) не за щойно наведеним їх поділом за тяжкістю, а за родовим обєктом посягання та характером суспільної небезпечності. Таких розділів в Особливій частині налічується двадцять. Назви найхарактерніших злочинів є такими: злочини проти основ національної безпеки України; злочини проти життя та здоровя особи; злочини проти волі, честі та гідності особи; злочини проти статевої недоторканості особи; злочини проти конституційних, трудових та інших особистих прав громадян; злочини проти власності; злочини у сфері господарської діяльності; злочини проти довкілля; злочини проти громадської безпеки; злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.

Законотворча і правозастосовча діяльність засвідчує те, що при наявності лише щойно розглянутих ознак злочину (суспільна небезпечність, протиправність, винність і карність) не можливо застосувати до конкретної особи, яка його скоїла ,кримінального покарання.

Пояснюється це тим, що будь-який конкретний злочин (крадіжка, грабіж, хуліганство, вбивство) мають безліч як обєктивних так і субєктивних ознак, на яких ми спинимось далі. За таких умов, законодавцю треба було б при описанні кожного окремого злочину (яких у КК налічується 447) виділити і нормативно закрити (при цьому кожного разу повторюючись) усю сукупність їх ознак, що практично неможливо (та в цьому, як видається, і немає потреби). Тому законодавець пішов більш простим, але найраціональнішим шляхом. Виявляється, поміж усієї сукупності обєктивних і субєктивних ознак, що характеризують той чи інший злочин, можна виокремити найбільш важливі, значущі і найтиповіші ознаки, які і є характерними для всіх злочинів одного виду (наприклад, крадіжок). Цим і пояснюється необхідність і практична доцільність уведення видового поняття «склад злочину», ознаки якого визначені в нормах Загальної частини Кримінального кодексу.

64.Поняття кримінальної відповідальності і складу злочину

Кримінальна відповідальність - це один з видів юридичної відповідальності. Вона є відповідальністю ретроспективною, тобто відповідною реакцією держави на вчинене в минулому порушення права. її можна визначити як право держави обмежувати права і свободи людини. Кримінальна відповідальність характеризується тим, що: органи правосуддя мають визнати особу винною у вчиненні злочину, як наслідок - цю особу примушують виконувати негативну правову роль у суспільстві та державі;

державна оцінка вчиненого злочину має вираження в осуді злочинця та його діяння в обвинувальному вироку суду;

вид і міра обмежень особистого (наприклад, позбавлення волі), майнового (наприклад, стягнення штрафу) або іншого характеру (наприклад, позбавлення права обіймати певні посади) обирається за встановленими межами відповідальності за вчинений злочин;

- особа відповідає лише за реальне вчинення злочину, за який встановлена відповідальність у кримінальному законі.

З урахуванням викладеного, кримінальна відповідальність - це особлива правова роль особи (власне обовязок) при вчиненні злочину, отримати державний осуд, а також обмеженнями особистого, майнового чи іншого характеру, що визначається обвинувальним вироком суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного Діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. Тому і говорять, що єдиною підставою кримінальної відповідальності є склад злочину в діях винної особи.

У межах єдиної підстави кримінальної відповідальності можна виділити її фактичну та юридичну сторони. Фактична сторона - це вчинення в реальній дійсності суспільно небезпечного діяння, а юридична - це передбаченість такого діяння в КК. Кримінальна відповідальність настає тільки після встановлення судом повної відповідності фактичної та юридичної сторін вчинку. Відсутність останньої свідчить про відсутність підстави кримінальної відповідальності, тобто про відсутність у діях особи складу злочину.

Ніхто не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за один злочин більше одного разу. Це положення відповідає ч. 1 ст. 61 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Таким чином, кримінальна відповідальність - це обєктивне право держави реагувати на вчинений злочин. Така реакція знаходить своє вираження в обвинувальному вироку суду. У звязку з цим розрізняють матеріальну та процесуальну підстави кримінальної відповідальності. Матеріальною підставою визнається злочин, а процесуальною - обвинувальний вирок суду. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено за обвинувальним вироком суду.

Виявляється, поміж усієї сукупності обєктивних і субєктивних ознак, що характеризують той чи інший злочин, можна виокремити найбільш важливі, значущі і найтиповіші ознаки, які і є характерними для всіх злочинів одного виду (наприклад, крадіжок). Цим і пояснюється необхідність і практична доцільність уведення видового поняття «склад злочину», ознаки якого визначені в нормах Загальної частини Кримінального кодексу.

Отже, у нормах Загальної частини КК вміщено тільки ті обєктивні і субєктивні ознаки складу злочину, які притаманні всім або багатьом злочинам, а в нормах Особливої - лише специфічні ознаки кожного конкретного злочину. Якщо поєднати ознаки, вміщені в Загальній і Особливій частинах щодо того чи іншого конкретного злочину (а це обовязково слід робити при застосуванні кримінально-правових норм), то вони разом і окреслять склад конкретного скоєного злочину, виходячи з якого і можна індивідуалізувати призначення покарання винної особи Кожен склад злочину поділяється на елементи, якими є: а) обєкт;

б) обєктивна сторона (в сукупності їх називають обєктивними ознаками складу);

в) субєкт;

г) субєктивна сторона (які в сукупності називаються субєктивними ознаками складу).

Саме обєктивні і субєктивні ознаки у своїй єдності і утворюють склад злочину.

Обєкт злочину - це та сфера суспільних відносин, яка охороняється нормами кримінального законодавства. Тобто це те, на що заміряється злочинець та кому і чому при цьому завдається шкода. Як обєкт можуть виступати, наприклад, національна безпека України; права і свободи людини; власність; конституційний устрій України; довкілля і т. ін.

Обєктивна сторона - це зовнішня форма поведінки людини, що виражається в її діях чи бездіяльності, які і завдають шкоду або створюють загрозу її заподіяння обєкту злочину. Вони містять такі ознаки: власне суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність); його наслідки; причинний звязок між діянням і суспільно небезпечними наслідками; час, місце, спосіб злочинних дій; знаряддя, засоби і т. ін.

Субєктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила заборонене кримінальним законом діяння у віці з 16, а за конкретно і однозначно визначені злочини - з 14 років (ст. 18 КК) та яка могла усвідомлювати суспільну небезпечність своїх дій (бездіяльності) і керувати ними (ст. 19 КК). юридичні особи (державні органи, підприємства, установи, політичні партії, громадські організації та ін.) не можуть бути субєктами злочинів.

Субєктивна сторона - це внутрішня характеристика злочинної поведінки субєкта злочину, що охоплює ті психічні процеси, які характеризують його свідомість і волю в момент вчинення злочину. До ознак субєктивної сторони відносять: а) вину, яка проявляється у формі умислу (прямого чи непрямого). Прямим уважається такий умисел, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер своїх дій чи бездіяльності, передбачала їх суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим уважається такий умисел, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер своїх дій чи бездіяльності, передбачала їх суспільно небезпечні наслідки і, хоча не бажала, але свідомо допускала їх настання;

б) необережність, яка виступає у формі злочинної самовпевненості або злочинної недбалості. Злочинною самовпевненістю необережність вважається тоді, коли особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення. Злочинною недбалістю необережність уважається тоді, коли особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій чи бездіяльності, хоча повинна була і могла їх передбачити; правопорушення угода договір нормативний в) мотив, яким є певні внутрішні процеси, що проявляються через свідомість особи та спонукають її скоїти злочин. Інакше кажучи, мотив указує на те, чим керується особа при скоєнні нею злочину;

г) мету, яка пояснює уявлення особи про бажаний результат, до якого вона прагне, вчиняючи злочин.

Размещено на .ru