Осмислення і причини появи літератури "втраченого покоління". Дослідження життєвих явищ, представлених у творах Ремарка, написаних до і після Другої світової війни: "Повернення", "Три товариші", "Час жити і час помирати", "На Західному фронті без змін".
Аннотация к работе
Дипломна робота Тема „втраченого покоління” у творчості Ремарка ВСТУП Одним зі своїх героїв Е. М. Ремарк висловив сутність світосприймання ровесників - людей “втраченого покоління”, - тих, хто прямо зі шкільної лави йшов в окопи першої світової війни. Тоді, після декількох коротких спалахів і довгого вгасання німецької революції, на робочих окраїнах тріскотіли залпи карателів, що розстрілювали захисників останніх барикад, а у кварталах нових багатіїв, що нажилися на війні, - не припинялися оргії. Раптово виявилося, що війна й перші післявоєнні роки знищили не тільки мільйони життів, але й ідеї, поняття; були зруйновані не тільки промисловість і транспорт, але й найпростіші розуміння того, що добре, а що погано; було розхитане господарство, знецінювалися гроші й моральні принципи. І літературу “втраченого покоління”, що виникла у двадцяті роки, створювало творчість також різних письменників - таких, як Хемінгуей, Олдінгтон, Ремарк… Спільним для цих письменників було світовідчування, що визначалося жагучим запереченням війни й мілітаризму. Предмет дослідження звужуємо до інтерпретації романів „На Західному фронті без змін”, „Повернення”, „Час жити і час помирати”. 1 ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ТВОРІВ „ВТРАЧЕНОГО ПОКОЛІННЯ” Е.М.РЕМАРКА 1.1 Осмислення і причини появи літератури „втраченого покоління” 1920-ті роки - період в літературі Європи і США, який характеризується, як різностороннім осмисленням історико-культурного контексту, так і появою нової літературної генерації, остання асоціюється з образом „втрачено покоління”. Проте тоді ж вийшли в світ у Європі: „Смерть героя” Р.Олдінгтона, а лише за рік до цього „Суперечка про сержанта Гришу” А.Цвейга. Армії не вели широких наступальних операцій, не маневрували; вони закопалися в землю, роками не залишаючи розгрузлих глинистих окопів. Адже світ там звичайно виявляє себе у формі глибоко особистого переживання героя. Виступаючи в ролі дзеркала, протагоніст просто не може бути чимось іншим, як бувалим солдатом. Ремарк не зразу кидає героїв під ураганний вогонь. Проте все це (включаючи і людський мозок, розмазаний по стінці окопу, і вивалені нутрощі, і відірвані руки чи ноги, і відчайдушний, неугавний крик поранених коней) подається не інакше як страхітливий, протиприродний, гротескний „побут” війни. І багато в чому схожий на автора герой-оповідач Ернст Біркхольц та його фронтові друзі, що повернулися після війни додому (у безіменному місті, що є місцем дії книги, легко впізнати рідний Ремарку Оснабрюк, деякі жителі якого послужили прототипами для її персонажів), - це вчорашні школярі, які стали солдатами і які нам добре знайомі за романом „На Західному фронті без змін”, але тільки з тією тільки різницею, що всі вони залишаються непошкодженими. Говорилася: батьківщина, а у насправді були загарбницькі плани жадібної індустрії; говорилося: честь, а у насправді була гризня й спрага влади серед горсточки марнолюбних дипломатів і князьків... І не тому, що Ремарк не намалював збройну боротьбу робітників Гамбургу й моряків Кіля, а тому, що він не побачив у цій боротьбі єдино вірного шляху для своїх бентежних героїв. Пам’ять про фронтове життя міцно входить у нинішнє існування трьох головних героїв роману, Роберта Локампа, Отто Кестера й Готтфріда Ленца, як би триває в ньому.