Моральні основи людської особистості в естетиці романтизму. Тематичне розмаїття поетичного доробку Г. Гейне, М. Лермонтова, А. Пушкіна, Дж. Байрона, провідні риси їх лірики. Порівняльне дослідження мотивів кохання в поетичних творах письменників.
Аннотация к работе
ВСТУП кохання лірика гейне лермонтов Актуальність теми дослідження. Тема кохання - одна з вічних тем поезії. Деякі поети присвячували усе своє життя, щоб оспівати це прекрасне почуття, інші зверталися до цієї теми лише в моменти згасання або підйому пристрасті до своєї коханої. Велике значення тема кохання мала в ліриці Г. Гейне, М. Лермонтова, А.Пушкіна та Дж.Байрона. Мотиви кохання поезії А.Пушкіна та Дж.Байрона частково були предметом дослідження С.П. Гіджеу [9; 10], А.І. Дейча [11; 12], А.С. Дмитрієва [13; 14; 15], Н.М. Матузової [19] та Г.В. Стадникова [28], Ніколенко [25]. Порівняння ж любовних мотивів лірики Г. Гейне, М. Лермонтова, А. Пушкіна та Дж. Байрона взагалі не було предметом дослідження. ЛІТЕРАТУРА НА ШЛЯХУ ОСМИСЛЕННЯ БАГАТСТВА ВНУТРІШНЬОГО СВІТУ 1.1 Моральні основи людської особистості в естетиці романтизм Якщо епоха Просвітництва найбільшим своїм здобутком вважала відкриття «людини мислячої», мірилом людяності якої є розум, здатність мислити, бажання пізнати таємниці землі та неба, то чи не найбільшим здобутком нового літературного напряму - романтизму - стало відкриття «внутрішньої людини», природу якої визначає не стільки її інтелект, скільки багатство та глибина її душі. Майже одночасно з естетичними маніфестами і трактатами, що знаменували народження романтизму, виступили: так звані енські романтики - в Німеччині, Франсуа Рене де Шатобріан та Анна Луїза Жермена де Сталь - у Франції, представники «озерної школи» - в Англії. Байрон, В. Скотт, П. Б. Шеллі та ін.) літературах, значного розповсюдження він набув у Франції (Жорж Санд, А. Дюма-батько, В. Гюго, П. Меріме та ін.), США (Ф. Купер, Е. Красінський та ін.), Росії (В. Жуковський, О. Пушкін, М. Лєрмонтов та ін.), Україні (Л. Боровиковський, А. Метлинський, М. Шашкевич, І. Ва-гилевич, Я. Головацький, Т. Шевченко та ін.) [25, c.40]. Філософським підґрунтям цієї ідеології стала німецька ідеалістична філософія (праці Іммануїла Канта, Августа Вільгельма Шлегеля, Фрідріха Вільгельма Шел-лінга) і особливо суб’єктивний ідеалізм Йоганна Готліба Фіхте, який проголошував людське «Я» єдиною реальністю, декларував почуття глибокої поваги до сильно вираженої індивідуальності, закликав до необмеженої особистої свободи, часто навіть до нестримуваного свавілля. ЖИТТЄВА ФІЛОСОФІЯ В ЛЮБОВНІЙ ПОЕЗІЇ Г. ГЕЙНЕ 2.1 Провідні мотиви лірики Г. Гейне Генріх Гейне називав себе останнім поетом романтизму і першим його критиком. Наслідуючи традиції попередників, Гейне в своїй ліриці широко користувався засобами романтичної естетики, наповнюючи їх реальним життєвим змістом. Характерно, що цикл «Знову на батьківщині» завершується віршем «Сутінки богів». Море - як у Байрона, Пушкіна і Гюго - нерідко виявляється втіленням свободи, символом непокірної стихії, заколоту («Буря») [11, c.127]: Небо темнеет - сердце мятежней во мне, И сильной рукой, в норвежских лесах Я рву из земли высочайшую ель Мы ее погружаю В Этны пылающий зев, и этим Гигантским пером, огнем напоенным, Пишу я по темному своду неба: «Агнесса, я люблю тебя!» [7, c.19]. Вірші 40-х років умовно можна розділити на, у своєму роді, «агітаційні», що закликають до революційних дій, і сатиричні, що висміюють порядки феодальної Німеччини.