Мовленнєвий розвиток як методична проблема у методиці викладання української мови. Методика проведення уроків зв’язного мовлення в методиці викладання української мови. Тематика текстів для збірників переказів з розвитку зв"язного мовлення на їх основі.
Аннотация к работе
Тексти для переказу як засіб навчання на уроках української мови КУРСОВА РОБОТА з Методики навчання української мови Зміст Вступ Розділ 1. Теоретичні основи методики викладання основ комунікації на уроках української мови 1.1 Мовленнєвий розвиток як методична проблема у методиці викладання української мови 1.2 Мовленнєва діяльність учнів у навчальній програмі з української мови Розділ 2. Методика проведення уроків зв’язного мовлення в методиці викладання української мови 2.1 Методичні рекомендації щодо проведення переказів різних видів 2.2 Тексти для переказу як засіб навчання на уроках української мови Висновки Список використаних джерел Додатки Вступ Останнім часом зріс запит суспільства на пізнавально-творчу особистість з високим рівнем комунікативної компетентності, здатної до сприйняття й передачі різноманітної інформації. Сьогодні триває активний пошук нових комунікативних стратегій, орієнтованих на взаємопорозуміння людей, створення позитивної атмосфери у спілкуванні. Тому важливим пріоритетом сучасної освіти стає виховання мовної особистості, яка репродукує рідну мову, виявляючи її ґрунтовне знання, мовне чуття, досконало володіє всіма мовними й позамовними засобами для досягнення комунікативної мети, має індивідуальну манеру спілкування. Заняття з української мови треба будувати так, щоб кожен із проведених видів робіт виконував свою роль у формуванні певного комунікативного вміння, щоб учні успішно оволодівали і монологічним, і діалогічним мовленням, спираючись на знання про текст, види мовленнєвої діяльності, стилі, типи, жанри мовлення, ситуацію спілкування, набували культури мовлення й спілкування. Надзвичайно важливими для організації роботи з розвитку зв’язного мовлення є сформульовані дослідниками (О.Леонтьєв, А.Маркова, М.Жинкін, Т.Ладиженська, В.Капінос, В.Мельничайко, М.Пентилюк та ін.) положення, що випливають з теорії мовленнєвої діяльності, згідно з якими: 1) спілкування слід розглядати як мовленнєву діяльність - один з різновидів діяльності людини (поруч з трудовою, суспільною, пізнавальною); 2) реалізація будь-якого виду мовленнєвої діяльності вимагає формування в учнів необхідних для спілкування комунікативних умінь, що спираються на відповідні знання понятійні (лінгвістичні - розгорнуте висловлювання, текст, його частини і способи їх звязку, стилі мовлення; мовленнєвознавчі - типи мовлення, зміст, тема, теза, аргумент, вступ, висновок і т. д.); операційні (правила і способи побудови звязного тексту, різноманітні вправи репродуктивного і продуктивного характеру; 3) навчальний матеріал варто розглядати в системних відношеннях: екстралінгвістичні фактори (функція мови, мета й умови спілкування) й обумовлені ними мовні засоби. Полягає у висвітленні теорії вивчення методики розвитку зв’язного мовлення у школах. Основна мета навчання української мови, як це зазначено у Програмі «Українська мова» для загальноосвітніх навчальних закладів з українською мовою навчання для 5-9 класів, полягає у формуванні національно свідомої, духовно багатої мовної особистості, яка володіє вміннями й навичками вільно, комунікативно доцільно користуватися засобами української мови - її стилями, типами, жанрами в усіх видах мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо), тобто забезпечує належний рівень комунікативної компетентності [21]. Та, як писав Л.Щерба, „вправлятися можна тільки в чомусь відомому... якщо ж... правила не відомі, то вправлятися немає в чому”. Поняттєву й операційну основу мовленнєвого розвитку учні мають засвоювати водночас із опануванням сукупності дій, які становлять систему мовленнєвих умінь сприймати, відтворювати і створювати усні та писемні монологічні та діалогічні висловлювання різних стидів, типів і жанрів, потрібних у різноманітних життєвих ситуаціях. „Чим більше різних елементів мови (формальних і змістових) припадає на одну й ту саму „площину” мовлення..., - пише Б.Головін, - чим рідше повторюються в мовленні одні й ті самі слова, їхні значення, їхні форми та конструкції речень, тим багатше мовлення”.