Виявлення тенденцій розвитку італійської опери в ХХ ст. Встановлення місця оперного жанру в творчості італійських композиторів, його ролі в загальному розвитку національної музичної культури даного періоду, характеристика стильових трансформацій жанру.
Аннотация к работе
Проблеми зарубіжної музики ХХ ст. нечасто висвітлюються в дослідженнях українських музикознавців (винятки становлять праці М.Черкашиної, С.Павлишин, Т.Гнатів, І.Юдкіна, О.Корчової, Т.Золозової, Р.Станкович-Спольської та деяких інших дослідників). Зокрема, практично поза увагою залишається вивчення і осмислення розвитку італійської музичної культури та найбільш показового для неї оперного жанру в ХХ ст.. Тема дисертації відображає певні напрямки наукових досліджень кафедри історії музики Львівської державної музичної академії ім. М.В.Лисенка, під керівництвом якої здійснюється її розробка, відповідає темі №9 “Нові аспекти дослідження західноєвропейської музичної культури” перспективного тематичного плану науково-дослідної діяльності ЛДМА ім. Дисертація обговорювалася на кафедрі історії музики Львівської державної музичної академії ім.М.В.Лисенка, окремі положення дослідження були викладені на лекціях сучасної музики у ЛДМА ім.М.В.Лисенка і в рамках міжнародних наукових конференцій (“Людина і музика”, Львів - 2005, “Динаміка музичного смислоутворення”, Київ - 2005, “В.А.Моцарт: погляд з ХХІ сторіччя”, Львів - 2006, “Львів музичний протягом століть”, Львів - 2006) та наукових конференцій у ЛДМА ім.М.Лисенка (“Музикознавчі студії - 2005”).Також подається характеристика основних стильових трансформацій жанру, аналіз найбільш показових для кожної з них опер, крім того проводяться паралелі з відповідними стильовими напрямками в інших національних школах, встановлюються особливості їх італійського варіанту. Дана ситуація зумовила розвиток італійської музичної культури першої половини ХХ ст. загалом і оперного жанру зокрема, основними тенденціями якого стали: 1) поступовий відхід провідних композиторів від схем і моделей романтичної і веристської опери; І якщо передові італійські мистці ХІХ ст. культивували оперу, лише побіжно заторкуючи інші жанри, вже в творчості композиторів-вісімдесятників інструментальна музика виходить на рівні позиції з оперою, щоб для покоління композиторів, народжених на початку ХХ ст., стати основною сферою їх мовно-виразових пошуків. В звязку з постверистською, а також пізньоромантичною та імпресіоністичною оперою в дисертації вводиться поняття “традиційної” опери, котре буде підхоплене і в ІІ розділі та використовується для визначення опер, що продовжують лінію традиції (частково оновлюючи драматургію чи музично-виразові засоби), а не заперечують її (як футуристська, аванґардна, на початках неокласична). Відроджуючи славетні традиції італійської музики докласичного періоду, італійські неокласики звертаються насамперед до інструментальних жанрів, відходять від моделей і схем романтичної, реалістичної та веристської опер, намагаються долучитись до новітніх європейських досягнень, поєднуючи національні докласичні моделі з прийомами, формами, жанрами, музичною мовою ХХ ст.