Причини і форми звернення митця до Святого Письма. Біблійні тексти, які автор використовував у своїх творах. Найбільш важливі для Ф.М. Достоєвського книги чи вірші Біблії і оцінка їх переваг. Роль Святого Письма в ідеологічних побудовах класика.
Аннотация к работе
Святе письмо у світі ідей художньої прози Ф.М.Звертаючись до вічних загадок буття, Достоєвський неминуче апелює до Святого Письма. Але це зовсім не свідчить ані про всебічну вивченість книг Достоєвського, ані про обєктивну оцінку їх творця. Такі підходи і покладено в основу цього дослідження, адже праці, де було б детально і в той же час вичерпно описано, проаналізовано, обгрунтовано численні звернення класика до текстів Святого Письма, у вітчизняній науці про Достоєвського поки що не існує. Це пояснюється тим, що насамперед необхідно спробувати виявити, систематизувати і типологізувати увесь спектр звернень класика до Святого Письма, грунтовно охарактеризувати вплив Біблії на світ ідей Достоєвського, що досі не зроблено. У дисертації виявлено цілу низку алюзій і ремінісценцій, які виходять з Біблії і на які досі не звертали уваги дослідники; по-новому охарактеризовано причини звернення Достоєвського до Святого Письма, акцентовано увагу на кількох планах засвоєння ним Біблії.У вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність і наукова новизна, встановлюються мета і завдання, характеризуються методи дослідження, мотиви звернення митця до біблійних текстів. У дисертації встановлено цілий комплекс причин, які обумовлюють живий і постійний інтерес Достоєвського до Святого Письма. У цю пору письменник болісно відчував примару небуття і прагнув подолати її в пошуку онтологічних засад сущого, а це знову спонукало його звертатися до біблійних текстів. Достоєвського, також аналізується питання про еволюцію релігійних переконань письменника, обґрунтовується аксіологія дослідження. Достоєвського» присвячено аналізу змін світогляду письменника: від Православя, сприйнятого у батьківській домівці, крізь сумніви і заперечення віри в гуртках Бєлінського і Петрашевського, до Православя, вистражданого трагічним досвідом усього життя.У ньому встановлюється, що центральною проблемою старозавітної історії виявляється для Достоєвського проблема первородного гріха, його сенсу в розвитку людства. Її центральною темою виявляються не тільки стосунки між Богом і людиною взагалі, але й стосунки між Богом і людиною - Достоєвським. У 2-му підрозділі «Imitato Christi» доводиться, що низка героїв Достоєвського - насамперед князь Мишкін в «Идиоте» і Альоша Карамазов у «Братьях Карамазовых» - написані класиком з орієнтацією на земне життя і моральну проповідь Христа. Достоєвського» вказано на наскрізний - від «Неточки Незвановой» до «Братьев Карамазовых» - характер апеляцій Достоєвського до трьох самостійних євангельських сюжетів - про Марію Магдалину; про блудницю, прощену Ісусом у храмі; про грішницю, прощену в будинку фарисея. Достоєвського» присвячується тим персонажам його творів, які співвідносяться з особистістю Юди, і тим самим відтіняють духовну красоту ідеальних героїв письменника.