Поняття свободи, як однієї із найважливіших проблем в історії філософії. Свобода, як центральне поняття гегелівської філософії, оскільки мислитель досліджував не лише проблеми індивідуальної свободи, а і також свободи народу, суспільства та держави.
Аннотация к работе
Свобода народу і його правосвідомість у роботі «Феноменологія духу» Ґ.В.Ф.Лише «зрілий» народний дух може бути насправді вільним, він утворює державу, тобто загальну форму, у якій свобода набуває свого реального вираження. Геґель визначає як абсолютну духовну єдність сутності індивідів у їх самостійній дійсності, як деяку у собі загальну самосвідомість, яка для себе настільки дійсна в іншій свідомості, що остання має самостійність, або є для неї деяка річ, і що саме тут вона усвідомлює єдність з нею, і лише у цій єдності з цією предметною сутністю вона є самосвідомість. Чим більше особа усвідомлює необхідність гармонізації особливого і загального, чим більше у її свідомості загальні правила універсалізуються, тим більше вона наближається до ідеї розуму, до свободи, до відчуття приналежності до певної єдності - народу. Самосвідомість, що є у собі єдністю себе і субстанції, тепер стає для себе самосвідомістю, обєднує загальну сутність та її розєднану дійсність, піднімає останню до першої і вчиняє морально, - першу ж зводить до другої і здійснює мету, тобто субстанцію лише мислиму; вона створює єдність своєї самості і субстанції як свій твір і тим самим - як дійсність. Але якщо людське право має своїм змістом і силою дійсну моральну субстанцію, що усвідомлює себе - народ як ціле, а божественне право і закон мають своїм змістом окрему особу, яка знаходиться по ту сторону дійсності, то це особа, що не позбавлена міцності; її сила є абстрактне чисто-загальне, стихійний індивід, який індивідуальність, що виривається із стихії і складову, і таку що усвідомлює себе дійсність народу, відкидає назад в чисту абстракцію як свою сутність у тій же мірі, у якій ця остання є основа індивідуальності.