Бертольт Брехт як яскравий представник німецької літератури ХХ століття, історія життя і творчості. Індивідуальна своєрідність ранньої творчості письменника та його театру, художніх засобів. Принцип епічного театру у п’єсі "Матуся Кураж та її діти".
Аннотация к работе
Бертольт Брехт вірить у «мирні можливості для воззєднання німецьких земель, мирні і вільні». Каффнер у «Драматургії першої половини ХХ ст.» зробив висновок, що Бертольт Брехт «…починаючи вже з його перших театральних рецензій, віршів та пєс, завжди супроводжувався різкою полемікою, його творчість була приводом для гострих естетичних дискусій та ідейно-політичної боротьби. Під впливом подій, які були відмічені навесні 1918 року, коли Брехт мусив піти до армії й стати санітаром в аугсбурзькому військовому шпиталі, була написана "Легенда про мертвого солдата" у якій він описав свої враження від «мясорубки» гвинтиком якої самому довелося стати, пєса була сповнена нещадного сарказму, спрямованого проти німецького мілітаризму. Цією ж причиною є інтернаціональний розмах драматургії Брехта, перенесення дій його пєс у самі різні країни світу: в Японію («Хлопчик, говоривший «так»»); в Китай («Добра людина з Сичуаня»); в Індію («Людина є людина»); в Грузію («Кавказьке крейдяне коло»); в Росію («Мати»); в Чехословакію («Швейк у другій світовій війні»); в Германію («Страх і відчай в Третій імперії»); в Фінляндію («Пан Пунтила і його слуга Матті»); в Італію («Життя Галілея»); в Іспанію («Тереса Каррар»); у Францію («Сни Сімони Машар», «Дні Комуни»); в Англію («Тригрошова опера»); в Америку («В хащі міст», «Свята Іоанна скотобоєнь», «Допит Лукулла»(1939), «Карєра Артуро Уї, котрої могло не бути»(1941)). Бертольт Брехт застерігав світ: «Культуру буде врятовано тоді, коли будуть врятовані люди!» Брехт закликав, звертаючись до совісті людства: «Необхідно підвестися на боротьбу і стати на перешкоді злочинам фашистів».Більшість без сумніву повязувало письменника з цим напрямком - жадібна пристрасть до прикмет сучасного в житті, активний інтерес до спорту, заперечення сентиментальної мрійливості архаїчної «краси» та психологічних «глибин» на честь принципів практичності, конкретності, організованості, та тому подібне і разом з тим багато, що відокремлювало Брехта від «нової діловитості», починаючи з його різко критичного відношення до американського способу життя. Чирков - аналізує, що "Бертольт Брехт став засновником теорії та практики епічного театру - театру пристрасної мистецької думки, спрямованої на перетворення світу і людини[8, с.320]. Епічний же театр, навпаки, повинен апелювати до розуму і вчити, розповідаючи глядачеві про певні життєві ситуації і проблеми, дотримувати при цьому умови, при яких той зберігав би якщо не спокій, то у всякому випадку контроль над своїми відчуттями і у всеозброєнні ясної свідомості й критичної думки, не піддаючись ілюзіям сценічної дії, спостерігав би, думав, визначав би свою принципову позицію і приймав рішення. Тобто театр повинен стати «школою думки», показувати життя з достовірно наукових позицій, в широкій історичній перспективі, пропагувати передові ідеї, допомагати глядачеві зрозуміти змінний світ самому змінюватися. Брехт підкреслював, що його театр повинен стати театром «для людей, що вирішили взяти свою долю у власні руки», що він повинен не лише відображувати події, але й активно впливати на них, стимулювати, будити активність глядача, змушувати його не співпереживати, а сперечатися, займати у суперечці критичну позицію.Гріммельсгаузена «Обставинний і дивовижний життєпис великої брехухи і бродяги Кураж», в якій автор, учасник Тридцятирічної війни, створив чудовий літопис цього похмурого періоду в історії Німеччини. «Театр має бути філософським», «театр має бути епічним», «театр має бути феноменальним», «театр повинен давати відчужену картину дійсності», це має проаналізувати пєсу «Матуся Кураж і її діти». Кураж - жінка, що любить своїх дітей, живе заради них, прагне уберегти їх від війни - в той же час йде на війну в надії нажитися на ній і фактично стає винуватицею смерті дітей, бо кожного разу жадання наживи виявляється сильнішим, ніж материнське відчуття. Брехт пояснює це так: «Завдання автора пєси полягало не в тому, щоб примусити в кінці прозріти матінку Кураж - хоч вона дещо бачить у середині пєси, наприкінці 6-ого епізоду, а потім знову втрачає зір, - авторові потрібно було, щоб бачив глядач ». Кураж йде на війну сподіваючись на великі бариші: «Ви мені тут війну не чорніть!Брехт вважав, що драматургія і театр покликані впливати передусім не на почуття, а на інтелект людини («глядач повинен не співпереживати, а сперечатися»), що найважливішим у пєсі є не змальовані події, а висновки та узагальнення, які витікають з них. Епічна форма театру на думку Брехта повинна була мати: розповідь; робити глядача спостерігачем, але пробуджувати його активність; примушувати глядача приймати рішення; світогляд; аргументація; сприймання переходить у пізнання. Це поняття ввів у літературознавчий і мистецький вжиток сам Брехт; то є принцип художньої творчості, який передбачає незвичне зображення звичайного (відчуження склад відрізняти від поняття відчуження - соціального, економічного). Лірика Брехта дуже широка у своєму діапазоні, поет може зберегти реальну картину німецького
План
Зміст
Вступ
Розділ 1. Специфіка концепції «епічного театру» Бертольта Брехта
Розділ 2. Принципи «епічного театру» у пєсі Брехта «Матуся Кураж та її діти»