Світогляд християнської Русі - Реферат

Львівська комерційна академія Виконав: Студент 311 групиАналіз філософської думки у культурі Київської Русі доречно було б розпочати з розгляду передфілософських уявлень давніх словян. Вона віддзеркалювала не лише соціальні основи побуту, економічні відношення, політичну структуру, але також співвідносилася з комплексом утилітарно-практичних знань про світ і з емпіричним складом мислення людини. Найзагальніші уявлення про добро і зло, про першопочатки світу, про людину наявні і в міфологічній свідомості, що передує народженню філософії. А ось коли картина світу, що її змальовує міф, стає предметом вивчення, коли виникає потреба зясувати, що означає слово “добро” чи слово “зло”, що приховано за словами, які описують міфологічну картину світу, ми маємо право констатувати руйнування міфу і зародження філософії. Виокремлення і маркування напрямів космосу у давньоукраїнській культурі, як і в архаїчних культурах інших народів, знаходить свій вираз в образі світового дерева, де “верх” - напрям росту дерева - символізує життя і розвиток, а низ - згасання, смерть.Однак, астральний культ в словянському язичництві мав підкорений характер, що, напевно, було слідством недостатнього розвитку словянської міфології взагалі. В історичній традиції найбільш відомі імена Перуна (громовержець), Велеса (бог скота і багатства), культ рожаниць - господарок світу, які дають життя всьому, культ землі - лона самого життя. Словяни мали дві категорії божеств: одні втілювали природу, інші - ворожі людині сили; перші були доброзичливими (наприклад, Хорс, бог сонця, від імені якого походить сучасний прислівник “хорошо”, тобто сонячно), другі - жахливі та злорадні. Соціально-політична нестабільність Русі і переважання землеробського аспекту в її житті були, напевно, причиною того, що словяни рано зрозуміли віддаленість космосу, зірок, життя, що бурлить навкруги. Земля, ґрунт, що дає життя, “мать-сира-земля”, її культ у давніх словян настільки сильний, що був офіційно введений Володимиром в канон руських божеств (980р.) під іменем богині Мокош і пізніше, за умов суперництва язичництва з християнством, був прирівняний з богородицею Марією.Однак, православя Київської Русі не є тотожним візантійському, головним чином тому, що християнство, що прийшло на Русь, зіткнулося з народним світоспогляданням, в основі якого лежало словяно-руське язичництво; воно піддалося суттєвим корективам, воно не могло не стати спотвореним в народних поняттях, не могло по-іншому бути вираженим в перших творах народного мислення, як з домішкою певних міфологічних елементів. Деякі вчені вказують на те, що вирішальним аргументом в обранні віри була красота і веселість обряду, тобто саме те, що могло привернути увагу язичника, релігія якого відрізняється живим і неопосередкованим сприйняттям природи. Церква Київської Русі підтримувала своєрідну переорієнтацію релігійного поклоніння від Ісуса Христа на культ Богородиці, що пізніше отримало належне обґрунтування в богословї, яке змушене було рахуватися зі стихійними процесами народного пізнання. В початковому сприйнятті християнства народом вважалася незрозумілою особиста відповідальність кожного за гріховність світу, що не можна було поєднати з общинною мораллю, де людина підпорядковувалась інтересам народу. Поступово християнство зруйнувало язичництво як інститут, але не могло знищити корені світоглядної традиції народу.В першій частині (“Діалектика”) мова йшла про визначення основних понять філософії Аристотеля як “природного (рос. естественного) богословя”, що познає “суще як таке”, “божественні та людські речі”, “уподібнення до бога в можливій для людині мірі”, “мистецтво мистецтв та наука наук”. Соціальна іпостась церкви не лише забезпечувала стійкість релігійної свідомості, зберігаючи вчення в книгах, в монастирських бібліотеках, без яких нова культура загинула би, але і зберегла Русь як єдину, хоча і децентралізовану державу, яка знаходилася у стані глибокої кризи через жорстокі міжусобиці, що прийняли в 12-13ст.ст. характер міждержавних конфліктів, оскільки церква була одна, а влада (духовна) митрополита поширювалась на всю землю руську, роздроблену війнами, оскільки духовенство було найбільш дійовим фактором в організації, структуруванні соціуму. Окрім цілого ряду соціально-політичних причин, прийняття цінностей християнства було, очевидно, спричинено й тим, що воно несло з собою новий погляд на людину: ідея рівності та гідності всіх в Богу (“перед богом немає ні раба, ні пана”), створювала основу нових відносин між людьми. Світ розглядався як книга, в якій приховано заповідану Богом істину; мета життя - збагнути цю істину; шлях до цього - роздуми над Словом, пошук прихованого сенсу, символічного значення Слова. Якщо у західноєвропейській культурі склалася така лінія філософії, яка прагне до істини незалежної від людини і людства, то в нашій культурі переважає така лінія, яка зорієнтована не так на пошук безсторонньої істини, як правди, що є сутністю драми людського життя.

Зміст

Вступ

1. Вплив язичницької свідомості на формування християнського світогляду в Київській Русі

1.1 Передфілософські уявлення давніх словян

1.2 Міфологія космосу та основні культи давніх словян

2. Вплив християнства на світогляд русичів

2.1 Нашарування релігійних поглядів у свідомості русичів