Сутність феномену політичного вибору, його альтернатив та обмежень в історичній ретроспективі та у сучасних умовах. Вибір 1985 року та Парадокс "Перебудови". Зовнішньополітична діяльність М. Горбачова в період перебудови. Причини поразки перебудови.
Аннотация к работе
Стаття на тему: Світанок демократії: два вибори і три конверти останнього генсекаВибір «останнього генсека» КПРС переконливо засвідчив, що третього шляху між демократією та авторитаризмом не існує. Це стосується осердя радянського режиму (головних політичних, ідеологічних, інституційних елементів комуністичної епохи): Ленін і Сталін, КПРС і КДБ, Рада економічної взаємодопомоги й Організація варшавського договору, соціалізм «з людським обличчям» і комунізм, радянська партократія і комсомол, авторитаризм і «вороги народу», інтернаціоналізм і класова боротьба, «Пролетарії усіх країн, єднайтесь!» і «Ми вас поховаємо!», діамат і науковий комунізм, планова економіка і номенклатура. Один з конвертів відкривається на початку діяльності політика на відповідній посаді, а другий - наприкінці (є й третій конверт, який відкривається вже напередодні відставки. Політичні актори і спостерігачі, які намагаються дати оцінку подіям, у цьому сенсі опиняються майже у подібних умовах: передбачити результат політичної боротьби важко, раціонально пояснити складно, а відрізнити перемогу демократії від її поразки та оцінити роль і значення кожного вибору у процесі демократизації можна лише post factum, після встановлення консолідованої демократії. Очевидно, що ситуація «перестройки», «гласности» та «ускорения» (тобто, вибору 1985 року) почала формуватись задовго до Горбачова, десь у 60-ті роки (згадаймо хрущовську «відлигу»), а тренди демократизації радянського режиму, у свою чергу, були закладені самою перебудовою та міжнародною політикою СРСР протягом 70-80-х років ХХ століття.Горбачов намагався вирішити за допомогою «перестройки» знаходяться на порядку денному сучасних реформаторів. Світанок демократії у посткомуністичних країнах був затьмарений хмарами: радянською адміністративно-командною системою, патерналізмом переважної більшості суспільства, помилками керівництва. Актуальність «Перебудови» для сьогодення полягає у тому, що уроки «поразок» останнього генсека не засвоєні ані політичним класом, ані суспільством. Історичні виклики, які не знаходять адекватної відповіді у політичній площині протягом значного часового відрізку утворюють нові небезпечні «лінії розколу» у суспільстві, призводять до збройних протистоянь та військових конфліктів. Але у 1991 році останній генсек потрапив у пастку: «... репресивно-стримуючі механізми перестали працювати, а заохочувальним механізмом раніше залишалися центральний бюджет і система державного постачання, які прийшли в повний розбрат через лавину вимог на тлі невдалої конюнктури енергетичних ринків.