Можливості побудови нової моделі традиції, що відповідає модерному періоду суспільства. Характер й аподиктичність наступності в онтологічному полі розгортання традиції. Головні умови й параметри стійкості буття традиційних і нетрадиційних суспільств.
Аннотация к работе
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені Олеся Гончара СУТНІСТЬ І СТРУКТУРА МОДЕРНОЇ ТРАДИЦІЇ (СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ)Науковий консультант: доктор філософських наук, професор Окороков Віктор Брониславович. професор кафедри філософії Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара. Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Вікторов Віктор Григорович, завідувач кафедри філософи, соціології державного управління Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України; доктор філософських наук, доцент Братанич Борис Володимирович, професор кафедри філософії освіти Дніпропетровського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти; Захист відбудеться "08" жовтня 2010 р. в 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.11 з захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук при Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара Міністерства освіти і науки України за адресою: 49027, м. З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара за адресою: 49050, м.У перехідних суспільствах, як складних нелінійних системах, яким властива нестійкість, різко зростає роль організаційного контролю над усіма сферами громадського життя з метою уникнути дезінтеграційних відцентрових процесів. Актуальність теми дослідження визначається зверненням до нового дискурсу в розгляді традиційної для соціальної філософії проблематики. При такому розумінні ролі традиції в історії головна увага приділяється смислоутворюючим можливостям її як форми, що впорядковує історико-комунікаційні процеси. Дослідження проблем традиції, у даних обставинах бачиться як безпосередній внесок у розвиток загальної теорії мислення. Проблема дослідження традиції, традиційних суспільств була важливою для багатьох філософів у доступній для огляду історико-філософській традиції.У вступній частині висвітлюється актуальність теми дослідження й ступінь розробки даної проблеми, формулюється мета й основні завдання, розкривається наукова новизна дисертації й можливість використання її результатів, наводяться дані про публікації й апробацію результатів дослідження.«Основні концепції дослідження традиції» визначаються основні етапи розвитку філософської думки щодо проблематики даного дослідження. Щодо традиції як процесу можна говорити про пять концепцій підходу до її дослідження. Пята концепція - герменевтична - представлена в огляді літератури не тільки представниками власно герменевтики, але й їхніми історичними попередниками - західноєвропейськими романтиками, які в роботах головним чином літературознавчого плану й навіть у художніх творах, торкалися проблем традиції. Відзначається, що підхід до традиції як до гри можна зустріти вже в Г. Гегеля. У різний час через поняття гри (або ж просто використовуючи взяті із гри терміни) намагаються характеризувати традицію представники французького й, особливо, німецького романтизму, історичної школи права, пруської історичної школи, французького психоаналізу, структуралізму, постструктуралізму й постмодернізму.«Наступність як умова онтологічної єдності соціального світу» розглядається сучасний стан проблеми наступності, її статус, а також співвідношення наступності й традиції. Спадковість становить обєктивну, необхідну, невідємну частину змісту будь-якого розвитку, відбиваючи діалектику взаємодії старого й нового й відтворення на новій основі деяких старих елементів систем, що розвиваються, та їхніх функцій. «Інтегруюча роль традиції в суспільстві» зроблена спроба переглянути класичні уявлення про традиції. Критерієм життєздатності традиції виступає її здатність давати відповіді на виклики історії, особливо в таких ситуаціях, які можуть бути названі прикордонними. Хайдеггера щодо розвитку народу дозволяє зробити висновок, що народ є культурно-історичний тип, якому властиві глибинні соціокультурні процеси, що представляють у сукупності традицію.З метою прояснення вихідних умов, що забезпечують специфіку формування традиції в модерному суспільстві, запропоноване використання терміна «модернізація» як конститутивне поняття соціальної філософії; у процесі конститутивного пошуку розкрито, що, здійснюючись у певних конкретно-історичних умовах, модернізація утворює (поряд з революцією) невідємну складову частину соціально-історичного процесу. З урахуванням можливості традиції, відкритої майбутньому, охарактеризований потенціал конструктивного варіанта модернізму; визначено, що конструктивізм, що представляє найбільш високий рівень, здатний проявлятися в модернізації; при цьому модернізація повинна задовольняти як мінімум дві умови: по-перше, виступати як продовження, розвиток традиції; по-друге, представляти головним чином конструктивний варіант традиції. Модернізація є послідовною зміною у влади двох політичних сил - гру, що має початок, але не має видимого кінця.