Історичні тенденції 20-х років під кутом зору зародження, формування, кристалізації та закономірностей розгортання базових тенденцій постреволюційної епохи у СРСР. Характерні риси лівоопозиційної програми. Критика, прогнози й альтернатива лівої опозиції.
Аннотация к работе
ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. І.І. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наукРобота виконана на кафедрі нової та новітньої історії історичного факультету Одеського національного університету ім. Науковий керівник: Самойлов Федір Олександрович, кандидат історичних наук, доцент, зав. кафедрою нової та новітньої історії Одеського національного університету ім. Офіційні опоненти: Солдатенко Валерій Федорович, доктор історичних наук, професор, зав. відділом етноісторичних досліджень Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. Захист відбудеться "24" лютого 2004 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.051.08 у Одеському національному університеті ім. З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Одеського національного університету ім.Небезпечних масштабів набувало і використання сторінок, повязаних з боротьбою історичних тенденцій і суспільно-політичних альтернатив в руслі обслуговування нової політичної конюнктури, яка вимагала створення "мегаконцепції", що передбачала б однозначне тлумачення та "прості" оцінки. Було покладено початок "тоталітаристському" поясненню радянської історії, що майже знімало проблему суперечностей, тенденцій і альтернатив. Враховуючи наукову актуальність теми та її практичне значення, що повязано з діяльністю політичних організацій сучасної Україні, основною метою дослідження є здійснення комплексного аналізу суспільно-політичної ситуації, зокрема політичної боротьби у СРСР в межах зазначеного періоду на основі виявлених тенденцій та відповідних суспільно-політичних альтернатив; пропонування власного підходу щодо наукової характеристики як періоду 20-х років, так і повязаних з його тенденціями закономірностей розвитку СРСР в цілому. Для досягнення цієї мети автор поставив перед собою наступні задачі: а) визначити базові історичні тенденції розвитку постреволюційної епохи, що розкрилися у 20-і роки, обґрунтувати історичні умови їхньої появи і кристалізації; б) виділити "історичні розвилки", повязані з можливістю розвитку в руслі тієї чи іншої тенденції, показати вплив різноманітних чинників, які детермінували пріоритетність та перспективи їх розгортання; в) розкрити змагальний характер взаємодії історичних тенденцій у зазначений період та повязану з цим варіантність шляхів розвитку країни; г) висвітлити процес формування суспільно-політичних альтернатив та виявити їхню кореляцію з основними історичними тенденціями; д) дослідити зіткнення суспільно-політичних альтернатив, які тісно перехрещувалися з боротьбою за владу в межах однопартійного режиму, що певним чином відображало боротьбу історичних тенденцій розвитку СРСР; е) виявити етапи, закономірності і наслідки внутріпартійної боротьби, їхнє співвідношення з соціально-економічними та політичними процесами; ж) проаналізувати вплив соціально-економічних та політичних процесів на динаміку внутріпартійних взаємин і боротьбу суспільно-політичних альтернатив; з) розглянути перетинання боротьби суспільно-політичних альтернатив з технологіями боротьби за владу, наголошуючи на еволюціонуванні інституту політичних дискусій під впливом зазначеного перетинання; і) виявити взаємозвязки політичних рішень з інтересами основних соціально-політичних субєктів та розвитком відповідних історичних тенденцій; к) проаналізувати формування, кристалізацію та розвиток суспільно-політичної альтернативи, запропонованої лівою опозицією, визначити ступінь її адекватності прогресивним історичним тенденціям розвитку СРСР, характер опозиційної аналітики та її важливість для розуміння соціально-політичних процесів у СРСР. Наукова новизна одержаних результатів полягає: а) у виявленні альтернативності радянської історії під кутом зору боротьби двох різноспрямованих історичних тенденцій, що відобразилися у відповідних програмах та практичній політиці лівої опозиції з одного боку, післяленінської партійно-радянської верхівки - з іншого; б) у спростуванні негативних стереотипів стосовно характеру діяльності лівої опозиції, які панували у вітчизняної історіографії протягом десятиліть; в) у доказі високого ступеня адекватності пропозицій лівих найбільш прогресивній з існуючих історичних тенденцій розвитку СРСР, у виявленні реальності програми лівої опозиції як найбільш послідовної лінії, що протистояла сталінському тоталітаризму; г) в екстраполяції тенденцій і альтернатив 20-х років на подальший розвиток СРСР із позначенням уроків конкретно-історичного протистояння зазначеного періоду з точки зору закономірностей радянської історії та у виявлення на цій основі ступеня прогностичності опозиційної аналітики, вагомої значимості науково-теоретичних розробок її лідерів для вивчення характеру розвитку СРСР.