Суспільно-політична трансформація на рубежі ХХ–ХХІ ст. у Центрально-Східній Європі, перехід від тоталітаризму до демократії, заміна радянської економічної моделі ринковою. Складний процес адаптації православного світогляду до західноєвропейського.
Аннотация к работе
Суспільно-політичні процеси у Центрально-Східній Європі на рубежі ХХ-ХХІ ст.
Дудюк О.Л.Виникає питання: що, в даному випадку відрізняє посттоталітарний транзит країн ЦСЄ від країн «другої хвилі», не говорячи вже про Захід, як своєрідний зразок, на який всі орієнтувалися, та що зумовило успішність та неуспішність переходу. Дослідники розділяють країни ЦСЄ на три головні групи: центральноєвропейські (Угорщина, Чехія, Польща, Словенія, Словаччина, Литва, Латвія та Естонія, Східну Німеччину можна не враховувати), балканські (Румунія, Болгарія, Сербія, Чорногорія, Македонія, Хорватія, Албанія, Боснія та Герцеговина) та східноєвропейські (Росія, Україна, Білорусь, Молдова, Грузія, Вірменія, Азербайджан та республіки Центральної Азії)[4,с.31]. Саме у тих суспільствах (Угорщина, Чехія, Польща, Словенія) де влада отримала кредит довіри від суспільства на непопулярні заходи при переході до ринку відбулися найшвидші та найрадикальніші зрушення. Нами відслідковується певна закономірність, що в тих країнах де не були зроблені своєчасно ринкові реформи спостерігається процес згортання демократії до авторитаризму різного ступеню (Албанія, Білорусь, Росія, Азербайджан, Казахстан, Таджикистан) або до нестійких демократій в умовах кланової олігархії (Україна, Молдова, Грузія, Вірменія, Румунія, Болгарія, Сербія, Хорватія, Чорногорія, Македонія, Боснія) [6,с.153]. Важче прийшлося країнам, які ніколи не мали власної державності до початку переходу (Словенія, Словаччина, Латвія, Естонія, Македонія, Білорусь, Азербайджан), або давно її втратили (Литва, Україна, Молдова, Грузія, Вірменія, Чорногорія, Хорватія, Боснія) оскільки разом з ринком та демократією їм необхідно було будувати і власну державність.