Наявність дії, що не втрачає своєї природи чи отримує іншу, не пов’язану зі встановленням кримінально-правової заборони оцінку з боку держави - сутність явища декриміналізації. Суспільна небезпечність - одна з ключових особливостей злочинного діяння.
Аннотация к работе
У науках кримінального циклу склалося стійке уявлення про суспільну небезпечність, як про обєктивну здатність діяння заподіювати шкоду обєкту злочину. Термін «суспільна небезпечність» (вважаємо правильним саме словосполучення «суспільна небезпечність», а не «суспільна небезпека», тому що в даному випадку мова йде не про стан, а про характеристику діяння) у законодавстві вживається тільки стосовно до злочинів, однак слід зазначити, що правопорушенням у цілому також властива ознака суспільної небезпечності, оскільки вона визначається тією шкодою, яка заподіюється або може бути заподіяна (разом з тим, окремі дослідники пропонують у цьому випадку розмежовувати поняття «суспільна небезпечність» і «суспільна шкідливість»). Традиційно вважається, що суспільна небезпечність являє собою обєктивну реальність, властиву діянням за певних умов місця, часу, обстановки, характеру їх вчинення. У той же час суспільна небезпечність, як результат соціальної оцінки діяння, має і субєктивний характер, оскільки соціальна оцінка діяння, як злочину, виходить від усвідомлення цього діяння, як суспільно небезпечного за результатами співвіднесення з певною шкалою соціальних цінностей, сформованих конкретним суспільством на конкретному етапі його розвитку. На думку переважної більшості науковців, суспільна небезпечність визначається тільки обєктом посягання і його обєктивною стороною, у першу чергу - реальним збитком, створенням можливості збитку, хоча місце й час посягання можуть підвищувати його суспільну небезпечність (наприклад, воєнний час).