Комплексний аналіз комунікативно-граматичних та соціолінгвістичних характеристик сучасного українського медичного дискурсу. Основні чинники, що формують медичний дискурс як інституційний, його типи. Закономірності репрезентації мовленнєвих дій дискурсу.
Аннотация к работе
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наукРоботу виконано у відділі граматики Інституту української мови Науковий консультант: доктор філологічних наук, професор Городенська Катерина Григорівна, Інститут української мови НАН України, завідувач відділу граматики. Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Сологуб Надія Миколаївна, Інститут української мови НАН України, провідний науковий співробітник відділу стилістики та культури мови; доктор філологічних наук, професор ГУЙВАНЮК Ніна Василівна, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, завідувач кафедри сучасної української мови; Захист відбудеться "24 "лютого 2010 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.173.01 Інституту української мови НАН України (01001, м.У звязку з цим набуло досить стійкого статусу поняття "дискурс", покликане обєднати проблеми різних аспектів вивчення мовного процесу, з-поміж яких найважливішою є проблема фахового мовлення. Сучасний український медичний дискурс належить до інституційного дискурсу - спеціалізованого усталеного різновиду спілкування, зумовленого соціальними функціями партнерів, регламентованого як за змістом, так і за формою. Пріоритетним у дослідженні обрано комунікативно-граматичний аспект дискурсу, що враховує соціолінгвістичні чинники, які його формують. Підґрунтям дослідження комунікативно-граматичного аспекту дискурсу стали загальнотеоретичні праці вітчизняних (І.Р. Дослідження спирається на набутий досвід аналізу дискурсу в різних соціальних та професійних групах, презентований у наукових працях Т.А.У Вступ І обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, сформульовано мету, завдання, методи, наукову новизну, теоретичне і практичне значення дослідження, схарактеризовано його джерельну базу, подано форми апробації результатів та структуру роботи.
У першому розділі "Науково-теоретична парадигма медичного дискурсу" презентовано медичний дискурс з огляду на тлумачення цього поняття в сучасній лінгвістиці: як когнітивного процесу, повязаного із творенням мовленнєвої поведінки, як послідовності взаємозвязаних висловлень, обєднаних спільністю цільового завдання, як форми мовленнєвого спілкування, яка передбачає взаємозвязок між мовцем та слухачем, як складної комунікативної діяльності, як структури, що твориться адресатом у конкретних комунікативних, соціальних та прагматичних ситуаціях.
Дискурс традиційно протиставляють тексту за ознаками динаміки й статики, наявності або відсутності ситуативної зумовленості: текст трактують як статично завершений твір, здебільшого поза ситуацією спілкування, а дискурс - як динамічну, не завжди завершену, але обовязково ситуативно зумовлену мовленнєву подію.
Зважаючи на те, що дискурс обєднує параметри, притаманні як мові, так і мовленню, дотримуємося думки, що він є своєрідною динамічною моделлю тексту, яка ґрунтується на комунікації, є вербальним відображенням процесу мислення і зумовлена семантичною багатогранністю атрибутивних ознак різної природи: граматичної (слово, речення як аналог висловлення); прагматичної (стратегії, тактики); соціально інтерактивної (статус, роль, ситуація).
Залежно від характеру та субєктів спілкування дискурс поділяють на персональний (особистісно-орієнтований) та інституційний (статусно-орієнтований), який передбачає спілкування в рамках створених у суспільстві інститутів та зумовлених ними формальних і неформальних правил, що регулюють різні сфери людської діяльності.
Класифікація дискурсу за сферою функціонування була започаткована наприкінці 60-х років ХХ ст. у працях французького філософа й культуролога М. Фуко (1926 - 1984 рр.), який звернув увагу на взаємодію між різними видами мовленнєвих форм, як мовними, так і позамовними "структурами повсякденності" ? соціальними, політичними, професійними тощо. Досліджуючи психіатричний дискурс ХІХ ст. та дискурс тогочасної медицини, учений використав поняття "дискурсивне знання", "дискурсивна формація" та висловив думку про необхідність опису інституціалізованої галузі, коли медик розвиває свій дискурс у межах таких сфер, як госпіталь, приватна практика, лабораторія, бібліотека.М. Фуко одним із перших відзначив потребу дослідження дискурсу лікаря, зважаючи на доцільність вивчення професійного дискурсу не загалом, а в зумовленості певними фаховими рамками, які він номінував як інституційні.
Інституційний фаховий дискурс є достатньо структурованим, оскільки сфера діяльності - це обмеження, яке спричинене наявністю тематичних репертуарів, що моделюють процес спілкування. І хоч дослідники радять обережно підходити до вживання категорії "структура" стосовно поняття "дискурс", оскільки йдеться про живе мовлення, зауважимо, що, попри відсутність структурного детермінізму, притаманного системі мовних одиниць і рівнів, інституційний фаховий дискурс, до яких належить і медичний, має свої с