Сучасний стан та перспективи українсько-російських енергетичних відносин - Курсовая работа

Вступ Енергетичні відносини між Україною та Росією мають непросту історію: від стратегічного партнерства та реалізації великих спільних енергетичних проектів (як приклад, будівництво та успішна експлуатація всіх атомних блоків українських АЕС) до періодів шантажу, недовіри і взаємних звинувачень та прямих енергетичних «війн». Нинішні відносини Києва з Москвою є досить суперечливими і складними. Така ситуація об’єктивно не відповідає інтересам сторін, створює ризики для європейської безпеки та потребує спільного пошуку узгоджених, взаємоприйнятних рішень проблемних питань, що стоять на порядку денному. Мета роботи - здійснити енергетичний аналіз українсько-російських відносин на сучасному етапі „перезавантаження” (2010-2011 рр.). Для досягнення сформульованої мети визначено такі завдання: - охарактеризувати українсько-російські енергетичні відносини крізь призму зовнішньополітичних стратегій двох держав; - встановити та охарактеризувати основні етапи українсько-російських енергетичних відносин (1991-2009 рр.); - охарактеризувати співробітництво України та Росії у сферах енергетики та високих технологій; - висвітлити особливості врегулювання проблеми перебування чорноморського флоту на території України; Хронологічні рамки роботи - 2010-2011 рр. Територіальні межі дослідження охоплюють Україну та Росію. У першому розділі висвітлюються основні стратегічні напрями зовнішньої енергетичної політики орієнтири двох держав та визначаються етапи українсько-російських відносин періоду незалежності України (до 2009 року). Та третій розділ присвячений “енергетичному трикутнику”: ЄС -Україна-Росія їх взаємовідносинам, інтересам, протиріччям. РОЗДІЛ 1 Енергетичні аспекти україно - російських відносин 1.1 Стосунки України та Росії в енергетичній сфері Енергетика - галузь, де в українсько-російських відносинах накопичилося найбільше проблем. І річ не лише в тім, що Україна має розвинену інфраструктуру транспортування на зовнішні ринки російських нафти, газу, аміаку. Українські нафтопереробні заводи (НПЗ) будувалися для переробки саме російської нафти, щоб забезпечити високу ефективність експорту нафтопродуктів до Європи, їхні потужності повністю забезпечували потреби України і практично весь колишній союзний експорт цієї продукції. Власна промисловість задовольняє лише 15% потреб ядерно енергетичного комплексу України в обладнанні, матеріалах, приладах, решта поставляється з Росії, країн СНД та Заходу. Взаємозалежність у газовій сфері не обмежується наданням Україною послуг, транзиту російського газу до Європи. Збереження позицій у цій сфері значною мірою залежатиме від поліпшення технічного стану газотранспортної системи, активності урядової політики, ефективності зусиль Міністерства палива та енергетики і НАК Нафтогаз України в укладанні довгострокових договорів про транзит газу в Європу та участі Росії в проектах розширення потужностей української газотранспортної системи. Гострою і невідкладною є для України необхідність узгодження з російським урядом та міжнародними компаніями які видобувають, продають та купують каспійську нафту проблеми активного використання можливостей нафтопроводу Одеса - Броди для транспортування нафти з басейну Чорного моря до Центральної та Західної Європи. 1.2 Стратегічні напрями зовнішньої енергетичної політики Росії Згідно з енергетичною стратегією Росії на період до 2020 року (далі Стратегія 2020), «Державна енергетична політика в зовнішньоторговельній сфері має бути спрямована на перехід країни від ролі переважно постачальника сировинних ресурсів до ролі самостійного учасника світового обороту енергетичних товарів, який проводить незалежну політику на світових ринках. «Росія подолала наслідки системної політичної та соціально-економічної кризи кінця ХХ століття - припинила падіння рівня та якості життя російських громадян, встояла під тиском націоналізму, сепаратизму та міжнародного тероризму, запобігла дискредитації конституційного устрою, зберегла суверенітет та територіальну цілісність, відновила можливості з нарощування національної конкурентоспроможності та відстоювання національних інтересів в якості ключового субєкту багатополярних міжнародних відносин, які перебувають у стадії формування». Це повною мірою проявилося в ході «газової війни» між Росією та Україною на початку 2009 року, що повинно змусити Європу переглянути свої погляди на роль і значення Росії у забезпеченні енергетичної безпеки Європи. 1.3 Стратегічні напрями зовнішньої енергетичної політики України Стратегічні напрями зовнішньої енергетичної політики України, передбачені в Енергетичній стратегії України на період до 2030 року, полягають в інтеграції національного паливно-енергетичного комплексу (ПЕК) до Європейського союзу. Переважна більшість газового транзиту із Росії до країн Європи (80%) відбувається через українську газотранспортну систему (ГТС), що робить Україну важливим елементом забезпечення енергетичної безпеки Європи (ЄС): Як важливі нетто-імпортери енергоносіїв Україна та Європейський Союз мають очевидни