Підтримка дитинства загалом як найбільш цінного і відповідального періоду життя людини. Процес соціалізації дитини. Цілеспрямована підготовка підростаючого покоління до ефективної життєдіяльності. Консолідація зусиль органів місцевого самоврядування.
Аннотация к работе
У статті проаналізовано проблему збереження специфіки дитинства в Україні. Аргументовано доцільність подолання «кризи дитинства», а саме необхідність здійснення низки заходів: поліпшення становища дітей; підтримка дитинства загалом як найбільш цінного і відповідального періоду життя людини; підтримка учасників процесу соціалізації дитини; цілеспрямована підготовка підростаючого покоління до ефективної життєдіяльності; проведення спеціальних державно-громадських дитячих програм (комплексних і цільових) як державного, так і місцевого рівня; консолідації зусиль органів державної влади і місцевого самоврядування, громадськості.Серед учених, які суттєво вплинули на дослідження проблем дитинства, слід назвати А Богуш, В.Бондаровська, Л.Варяниця, Л.Волинець, Н.Гавриш, С.Гребінь, Т.Дуткевич, І.Загарницька, І.Звєрєва, О.Іонова, О.Кононко, О.Комякова, Л.Кудрик, А.Кузнецова, О.Лінник, О.Лукашенко, С.Лупаренко, С.Максименко, О.Міщик, О.Петрунько, І.Рогальська, Н.Самойленко, В.Соловієнко, О.Столяренко, О.Сухомлинська, В.Фольваркова-Плахтій. Аналіз наукової літератури показав розмаїття підходів до вивчення проблем дитинства: розкриття суті дитинства й дитячості у філософсько-антропологічному контексті, проблема соціалізації та дитячої субкультури, особливості взаємин дітей і дорослих у сімї, негативний вплив інформаційного світу на дитину, духовно-культурний розвиток дитини; вікові особливості психічного розвитку дітей, адаптація дитини до колективу дитячого закладу, психічні особливості дітей у сучасній полікультурній освіті, питання дитинства в контексті розвитку національної освіти й виховання, турботливе ставлення до дитини та збереження специфіки дитинства, питання дитинства як важливого складника життєвого циклу людини, розвиток і реалізацію ідей дитинства у вітчизняній педагогічній думці. Гребінь [2] виокремлює змістовні соціальні характеристики «кризи дитинства»: експансія масової комерційної культури, насадження психології споживання; переорієнтація на прагматичні цінності життя; відсутність зацікавленості до моральних і духовних надбань народу, відірваність від питомого середовища національної культури; примітивізація смислу людського буття; експлуатація дитячої праці, насильство в сімї, торгівля дітьми, безпритульність, токсикоманія, наркоманія, дитячі секс-послуги, комерціалізація образу щасливої дитини; розмивання сутнісних рис і меж дитинства; агресивне інформаційно-комунікативне середовище та навязування дитині хибних цінностей; сповнені насильством компютерні ігри, створення батьками неадекватного, із завищеними завданнями життєвого сценарію для дитини; слабкість найближчих до дитини соціальних інститутів, насамперед сімї; надмірне перенесення відповідальності за соціалізацію дитини з сімї на певні суспільні інституції; суміщення декларативного проголошення самоцінності дитинства з нездатністю дорослих діяльнісно визнати вагомість інтересів дитини. Усе це спричиняє втрату специфіки дитинства - зникнення специфічних відмінностей дітей, виявів субєктності та самобутності кожної окремої дитини, того, що властиве саме дитинству і відрізняє світ дітей від світу дорослих, або їх заміна елементами підліткової субкультури чи культури дорослих. Водночас, сьогодні спостерігається амбівалентність, тобто одночасно дві протилежні тенденції у змісті сучасного дитинства: обєктивна незалежність дітей та дитинства від спільноти дорослих межує з експансією дитинства, що ілюструють концепції трансформації дитинства в сучасному суспільстві, що демонструють знаки підвищеної уваги до дитинства, збільшення рівня контролю дорослими дитячого простору, дитячих практик.На особливу увагу заслуговує питання врахування та збереження специфіки дитинства, задоволення освітньо-культурних і соціальних потреб дітей, здійснення низки заходів: поліпшення становища дітей в Україні; підтримка дитинства загалом як найбільш цінного і відповідального періоду життя людини; підтримка учасників процесу соціалізації дитини; цілеспрямовану підготовку підростаючого покоління до ефективної життєдіяльності; проведення спеціальних державно-громадських дитячих програм (комплексних і цільових) як державного, так і місцевого рівня; консолідації зусиль органів державної влади і місцевого самоврядування, громадськості.