Дослідження опозиційного кейнсіанству напрямку економічної думки - монетаризму. Історія становлення кількісної теорії в умовах перебудови капіталістичного господарського механізму. Підходи до дослідження механізмів розвитку сучасного ринку грошей.
Аннотация к работе
ДЕРЖАВНА СЛУЖБА СТАТИСТИКИ УКРАЇНИМонетаризм являє собою одну із найбільш впливових течій у сучасній економічній науці,яка належить до неокласичного напряму. Він розглядає вплив господарського життя на процес, який відбувається у галузі грошового обігу, і наслідки останнього для економіки. Термін “монетаризм” був уведений в сучасну літературу Карлом Бруннером у 1968 р. Здебільшого він застосовується для характеристики економічної школи (переважно чиказької), представники якої твердять, що сукупний грошовий доход справляє найбільший вплив на зміну грошової маси.Сучасний монетаризм - один із найвпливовіших напрямків західної економічної думки, який від кінця 1970-х - початку 1980-х рр. багато в чому визначає зміст економічної політики провідних країн світу - США, Англії та інших. Якщо кейнсіанство в середині 1930-х рр. домінувало в системі теоретичних поглядів відносно характеру форм і методів державного регулювання економічних процесів завдяки своїм рецептам, спрямованим на подолання зростаючого безробіття, яке на той час уважалося найгострішою проблемою, то такою проблемою для монетаризму стала хронічна інфляція, маховик якої дедалі більше прискорював оберти. Однак як цілісна система економічних поглядів монетаризм сформувався в 1960-і рр. Вважається, що своїм відродженням монетаризм, як і в цілому неокласичний напрямок економічної думки, зобовязаний опублікованій 1956 р. книжці «Дослідження в галузі кількісної теорії грошей», яка вийшла під редакцією М. Фрідмана. Найпоширенішою є концепція, що в загальному (широкому) застосуванні монетаризм представляє теорію, яка вивчає вплив грошей і грошово-кредитної політики на стан економіки в іншому.Таке трактування свідчить про те, що монетаристи не бачать різниці між грошима як капітал і грошима як такими. Вони твердять, що існує взаємозвязок між темпом росту грошей і темпом росту номінального доходу, що при швидкому рості грошової маси швидко зростає номінальний доход, і навпаки. Зміна номінальної кількості грошей, яка встановлюється Федеральною резервною системою, вважає Фрідман, справляє значний ефект на обсяг виробництва зайнятість у короткостроковий період, а на ціни-у довгостроковий. Відповідно до монетаристської грошової конституції, сума щомісячних змін грошової маси має дорівнювати раніше визначеному річному темпу росту пропозиції грошей - близько 5% щорічно. Шлях Мілтона Фрідмана від академічного вченого до засновника чиказької монетаристської школи, лауреата Нобелівської премії 1976 р., був звязаний із розробкою теорії капіталізму як саморегулювальної системи, з формулюванням монетаристської доктрини, котру було визнано антиподом кейнсіанської системи державного втручання в економіку.Діяльність держави обмежується, по-перше, створенням умов для вільного функціонування ринку, а не для його регламентації, по-друге, забезпеченням безпеки громадян, по-третє, законодавчою функцією та контролем за дотриманням законодавства. Фрідман, як і інші неоліберали, визнає, що ринкове господарство має великий внутрішній потенціал самоврівноважування, саморегулювання. Тому втручання в економіку необхідно обмежити макроекономічною сферою, зокрема контролем за грошовим обігом. Кількість інструментів державного регулювання (так званих адміністративних методів впливу) необхідно скоротити, відмовившись від бюджетних засобів впливу на економіку, від спроб перерозподілу доходів, у тім числі через прогресивне оподаткування.