Правомірність поняття "непівське суспільство", інституційний статус громадських організацій. Історіографія формування унітарної радянської держави, роль її номенклатури в політичній системі суспільства. Історіографії українського "націонал-комунізму".
Аннотация к работе
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТУкраїнська та зарубіжна історіографії, враховуючи їх рухливість, підлягають також методу описування, тобто розкриття типових властивостей, ознак, відмінностей, кількісних та функціональних характеристик. Досліджено концепції «непівського суспільства» та «теорії альтернатив», трактування політичних репресій та голодоморів, виділено етноцентричну парадигму висвітлення політики українізації, дискусійні аспекти з історії становлення українського «націонал-комунізму», встановлено фактологічний рівень та інтенсивність вивчення історії розвитку національних меншин, здійснення українізації, формування системи освіти та інтелігенції, релігійного життя в УРСР міжвоєнного періоду. Узагальнення та висновки мають прикладне значення для проведення наукової експертизи праць з проблеми, для персоніфікації особистого внеску авторів в історіографію, для визначення актуальності і доцільності окремих напрямів історичних досліджень. Основні положення та висновки виголошувалися автором на всеукраїнських та міжнародних науково-практичних конференціях: Міжнародній конференції «Наука і культура між словянськими і німецькомовними світами як чинник оновлення Східної та Південно-Східної Європи» (Київ, 1995), Міжнародному науково-практичному семінарі «Соціальна історія в Україні та Німеччині у 20-му столітті» (Київ, 2002), Міжнародній науковій конференції «ХХІ століття: альтернативні моделі розвитку суспільства. Третя світова теорія» (Київ, 2002), Міжнародній науково-практичній конференції «Запорізькі правові читання» (Запоріжжя, 2005), Міжнародній історико-правовій конференції «Ґенеза держави і права: історико-теоретичні аспекти» (Запоріжжя, 2006), Науково-практичній конференції «Другі Курасівські читання» (Київ, 2006), ІІІ міжнародній науковій конференції «Знаки питання в історії України: регіональний вимір української історії» (Ніжин, 2007), VII міжнародній науковій конференції «Історія та сучасність: погляд крізь віки» (Донецьк, 2007), VII всеукраїнській науково-практичній конференції «Державна етнонаціональна політика: правовий та культурологічний аспекти в умовах Півдня України (Запоріжжя, 2007), Науково-практичній конференції «Треті Курасівські читання» (Київ, 2007), Міжнародній науково-практичній конференції «Україна в етнокультурному вимірі (XVIII-ХХІ ст.) (Київ, 2008), Міжнародній науково-практичній конференції «Культура в сучасному українському суспільстві: стан та проблеми» (Київ, 2008), ХІІ міжнародній науковій конференції «Этнические немцы России: исторический феномен «народа в пути» (Москва, 2008) та ін.• Зясовано, що застосування «теорії альтернатив» призвело до ідеалізації непу, оскільки розвінчана істориками командно-адміністративна система і новий економічний курс були невідємними частинами існуючого державного утворення; нова економічна політика стала своєрідним історіографічним брендом, будучи лише набором декларативних нормативних актів, а не системою, тому її ототожнення з конкретними формами соціально-економічних відносин у 1920-х рр. в УРСР вимагає перегляду. • Вивчення соціальної мікроісторії з використанням концепції повсякденності активно впроваджується російськими істориками, а також займає важливе місце в історичних дослідженнях в Україні. Історики не виявили конкретних організаційних форм саме української «національної системи освіти», хоча деякі російські дослідники використовують цей термін. • Відмовившись від марксистської парадигми визначення ролі і місця інтелігенції, від термінології «соціалістична» та «радянська», історики не запропонували нових методологічних підходів, висвітлюючи її в контексті масових репресій, відносин влади і суспільства, міфологем про «національний ренесанс» і «духовне відродження». • Наукові студії з духовної культури обмежуються тематикою з історії церковно-державних відносин, «церковної політики радянського уряду», хоча його політика була антицерковною, а духовна культура народу, особливо його релігійність та обрядовість, співіснування профанного та сакрального повсякдення тогочасного соціуму висвітлюються недостатньо, потребують зясування терміни «український національний церковний рух», «національно-духовне культурне відродження», які мають суперечливе змістове значення та історичне походження.