Сучасні ризики агропромислового комплексу регіонів у контексті розвитку міжнародного бізнесу - Статья

СУЧАСНІ РИЗИКИ АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ РЕГІОНІВ У КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУРізний економічний потенціал регіонів та рівень їхнього розвитку, економічні та фінансові проблеми, що поглибились останнім часом у країні, нерозвязаний збройний конфлікт на сході держави, наявність великої кількості біженців з окупованих територій та інші несприятливі обставини, з якими стикнулася економіка України на початку 2014 р., потребують особливого підходу до розвязання проблеми забезпечення економічної безпеки України. Ускладнення структури та інфраструктури соціально-економічних відносин, необхідність постійної інноваційної модернізації субєктів господарювання, ріст конкуренції на локальних і світових ринках © о.в. перепелюкова, 2017 обумовлюють необхідність упровадження у практику господарської діяльності прогресивних форм організації виробництва та управління, однією з яких є механізм агропромислової інтеграції. Агропромисловий комплекс займає важливе місце у структурі української економіки та гарантує продовольчу безпеку країни, визначає обсяги пропозиції та вартість основних видів продовольчих товарів для населення, формує валютні надходження до держави від експортних поставок, визначає стан та тенденції розвитку сільськогосподарських територій. Сільськогосподарське виробництво формує близько 10 % українського ВВП, а харчова промисловість - близько 8 %, разом із сільськогосподарським машинобудуванням, виробництвом добрив і хімікатів їхня спільна частка у ВВП України сягає 25 % [1]. До основних чинників, що обґрунтовують необхідність розвитку сільськогосподарської кооперації й агропромислової інтеграції, потрібно віднести: нерозвиненість системи закупівель, зберігання, первинної та глибокої переробки, реалізації сільськогосподарської продукції; недосконалість економічних взаємин між виробниками та переробниками сировини, постачальниками засобів виробництва та каналами розподілу продукції, що призводить до збільшення кількості посередницьких структур та їхньої частки у розподілі доходів; диспаритет цін (низькі закупівельні ціни на сільськогосподарську сировину, які не покривають витрати та не стимулюють підвищення обсягів виробництва продукції; високі ціни на паливно-мастильні матеріали, сільськогосподарську техніку, добрива тощо); низька якість сільськогосподарської сировини; роздробленість, незначні розміри фермерських та приватних господарств, низький рівень їхньої прибутковості; значна частка (більше 50 %) господарств населення у виробництві продукції сільського господарства.Поглиблення інтеграції та створення вертикально інтегрованих структур є взаємовигідним для субєктів господарювання із різних сфер агропромислового комплексу через сприяння зниженню рівня невизначеності у постачанні та збуті, формування стабільної сировинної зони, налагодження взаємовигідних економічних стосунків між виробниками сировини та переробними галузями, концентрації виробничих потужностей, відновлення звязків з наукою та спрощення дифузії технологічних нововведень, обмеження конкуренції та збільшення вхідних барєрів до галузі, виникнення ефекту масштабу тощо.