Виявлення закономірностей формування депресивних розладів та клінічних проявлень в умовах сучасного патоморфозу на підставі комплексного клініко-психопатологічного, патопсихологічного, імунологічного та електрофізіологічного обстеження пацієнта.
Аннотация к работе
ХАРКІВСЬКА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ СУЧАСНІ ФОРМИ ДЕПРЕСИВНИХ РОЗЛАДІВ: КЛІНІКА, ДІАГНОСТИКА, ПРИНЦИПИ МЕДИЧНОЇ ТА СОЦІАЛЬНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇРобота виконана в Українському науково-дослідному інституті клінічної та експериментальної неврології і психіатрії МОЗ України. Науковий консультант: доктор медичних наук, професор Марута Наталія Олександрівна, Український науково-дослідний інститут клінічної та експериментальної неврології та психіатрії МОЗ України, завідуюча відділом неврозів та пограничних станів. Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор Михайлов Борис Володимирович, Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України, завідуючий кафедрою психотерапії; Захист дисертації відбудеться 28.02.2001 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої Вченої Ради Д. 64.609.01 при Харківській медичній академії післядипломної освіти за адресою: 61176, м.Харків, вул.Корчагінців, 58. З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Харківської медичної академії післядипломної освіти за адресою: 61176, м.Більшість сучасних авторів мають єдину думку щодо збільшення в останні роки абсолютного числа хворих з депресіями у популяції. Серед причин цього явища називають чисельні психотравмуючі чинники, збільшення тривалості життя, патоморфоз психічних захворювань, який визначає перевагу афективних проявів у психопатологічному регістрі психозів і призводить до збільшення кількості розладів з фазним перебігом, тенденції до затяжного перебігу, появи стертих форм депресивних розладів, тимчасової або стійкої втрати працездатності (В.М.Козидубова, 1989, 1998; В.Л.Гавенко, 1998; E.S.Paykel, 1982; I.M.Goodyer, 1995). При вивченні епідеміології сучасних депресивних розладів встановлено, що кількість страждаючих депресивними розладами у світі оцінюється у 100 млн чоловік. Робота виконана згідно з планом науково-дослідних робіт Українського НДІ клінічної та експериментальної неврології і психіатрії за темами: “Розробити нові методи профілактики та лікування терапевтично резистентних форм психозів та неврозів на підставі вивчення патофізіологічних особливостей захворювання та їх динаміки під впливом різних видів медикаментозної та немедикаментозної терапії” (НДР ВН. 27.12.95); № держреєстрації 0195 U 028569; “Діагностика і психотерапія невротичних розладів у загальносоматичній практиці” (шифр ЦФ.529), № держреєстрації 0194 U 034349; “Розробити науково обґрунтований уніфікований гарантований комплекс лікувально-діагностичних заходів на різних етапах надання неврологічної, психіатричної, а також наркологічної допомоги хворим при ургентних станах” (шифр 7.34.98), № держреєстрації 0198 U 007890.За період з 1995р. по 1999р. проведене комплексне вивчення хворих на депресивні розлади (F 20-29, F 30-39), які перебували на лікуванні в Українському НДІ клінічної та експериментальної неврології та психіатрії, у Київському міському психоневрологічному диспансері та Київській міській клінічній психоневрологічній лікарні №1. Психотравмуючі впливи в анамнезі виявлені у 34,6% хворих на шизоафективні розлади, у 23,3% хворих на пост шизофренічну депресію, у 40,8% хворих на біполярні розлади, а у 44,7% хворих на депресивний епізод, у 27,6% хворих на рекурентні розлади та у 78,6% хворих на дистимію. Наступною особливістю клінічної симптоматики серед обстежених було домінування сомато-вегетативної складової депресій у 64,7% хворих (в той час коли у попередніх дослідженнях аналогічного контингенту їх частота не перевищувала 7-11%, Г.Я. Слід відзначити, що найчастіше сомато-вегетативні прояви реєструвалися у хворих на дистимію (78,4%), рекурентні розлади (64,5%), депресивні розлади (52,6%), рідше - у хворих на шизоафективні (19,2%) та постшизофренічні депресії (16,6%). Клінічні особливості депресивних порушень у хворих на постшизофренічну депресію полягали у переважанні у структурі афекту загальмовано-ступорозного та апатичного компонентів (53, 3% хворих).Сучасний період характеризується зростанням показників захворюваності та розповсюдженості депресій, її клінічним поліморфізмом, різноманітністю уявлень про психопатологічні механізми формування депресій, що створює передумови для діагностичних помилок та класифікаційних розходжень, утруднює проведення заходів медичної та соціальної реабілітації. Останні характеризуються переважанням соціально-психологічних впливів та диференційованим значенням у розвитку різних форм депресивних розладів: від дійсно психогенних - при дистиміях, до ініціюючих - при біполярних та рекурентних депресіях та супутніх - у хворих на депресивні, постшизофренічні та шизоафективні розлади. При цьому основні синдромологічні варіації депресивного розладу залежать від характеру й виразності екзогенної дії, ступеня “ендогенної” готовності реагувати за депресивним типом та типологічних особливостей особистості.