Дослідження історичних писемних пам’яток кінця ХVІІ-ХVІІІ ст. Аналіз єдності композиційної основи духівниць. Відмінності в оформленні клаузул, зумовлених стильовою манерою заповідачів. Лінгвістична насиченість документів, обмежена жанровими ознаками.
Аннотация к работе
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УДК 811.161.2’ 38"16/17" дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наукРобота виконана на кафедрі історії української мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент ГОРОБЕЦЬ Василь Йосипович, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Сологуб Надія Миколаївна, Інститут української мови НАН України, провідний науковий співробітник відділу стилістики та культури мови кандидат філологічних наук, доцент Лиса Галина Іванівна, Київський національний лінгвістичний університет, доцент кафедри загального та українського мовознавства. Захист дисертації відбудеться "26" грудня 2003 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.19 в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м.Київ, бульвар Шевченка, 14, к.63). З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці імені М.Дослідження наукової проблеми мовностилістичних особливостей заповітної документації, зокрема українських духівниць як жанрового різновиду актової писемності кінця XVII - XVIII ст., обумовлено глибинними процесами розвитку національної ментальності, формуванням структурно-функціональної системи приватної документації, яка поряд з урядово-адміністративною та судочинною становить специфіку писемних памяток в діахронічному та синхронічному аспектах. Зясування тенденцій розвитку української літературної мови можливе за умови комплексного підходу до вивчення її історичних першоджерел, формування теоретичних пріоритетів та концепцій, що зумовлюють послідовне, чітке й детальне виявлення формально-змістових особливостей давніх жанрів писемних памяток і визначення їхнього місця в національному загальнокультурному контексті епохи. Вітчизняні наукові досягнення у сфері дослідження актової документації мають спорадичний характер, стосуються лише загальних проблем, а не комплексного розгляду мовностилістичних та текстологічних особливостей жанру, його впливу на практику функціонування української літературної мови, тому дисертаційна робота є одним із перших системних досліджень давніх заповітів у вітчизняній науковій практиці, в якому обґрунтовано розвиток давніх традицій української літературної мови в контексті духівниць, проаналізовано якісно новий шар української писемності, розглянуто структурні, лексичні та стилістичні особливості памяток, визначено соціальні, суспільні, обрядові та діалектні маркерні ознаки заповітів як складника давніх жанрів актової писемності. В основу дослідження покладено теоретичні концепції історичного розвитку української літературної мови та прикладні розвідки зарубіжних і вітчизняних науковців з мовностилістичних проблем історичних памяток, узагальнюючі студії з історичного мовознавства Л.А. Наукове дослідження виконано в рамках комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України“, науково-дослідної програми Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Актуальні проблеми філології“ (тема № 02БФ044-01).У контексті окресленої проблеми українські духівниці розглядаються як основний різновид заповітної документації XVII - XVIII ст., що за своїм характером найбільшою мірою відображає живомовні явища зазначеного історичного періоду та особливості суспільно-політичного життя і побуту народу. Зясовано, що найдавніші письмові заповіти (перший був складений Антонієм Римлянином у 1147 році), на відміну від первісних усних (словесних), освячувалися духовними особами і розглядалися в духовних судах, що втілюється в назвах документа, а формуляр "духовных завhщаний - духовных грамот" (останні вирізняються як власне заповіти Півночі - російських удільних князів) у визначальних рамках склався у Київську добу. Крипякевича, структурна уніфікація ділової документації спричинилася до виділення трьох складових частин ділового акта: 1) початковий протокол, де зазначається, хто творив акт, або ж подано імена учасників договору акта; 2) основна частина актового тексту відображає виклад змісту договору; 3) кінцевий протокол акта, чи його канцелярія, що становить переконуючу його частину, де містяться формули про те, хто писав акт, зазначено у певній послідовності свідків, дату і місце створення документа. Часом їй передує дата написання документа, але частіше вона зазначається наприкінці документа.