Поняття "посесивність", структура функціонально-семантичної категорії посесивності, типи посесивних предикативних конструкцій. Функціонування посесивних предикативних структур в українській мові. Причини, які уможливлюють паралельне вживання конструкцій.
Аннотация к работе
Національний педагогічний університет імені М.П. Роботу виконано на кафедрі української мови Криворізького державного педагогічного університету, Міністерство освіти і науки України Науковий керівник - кандидат філологічних наук, доцент ВЕРБОВИЙ Микола Володимирович, Криворізький державний педагогічний університет, доцент кафедри української мови Офіційні опоненти доктор філологічних наук, профессор СОЛОГУБ Надія Миколаївна, Інститут української мови НАН України, провідний науковий співробітник відділу стилістики і культури української мови, кандидат філологічних наук, доцент ЛЕУТА Олександр Іванович, Національний педагогічний університет імені М.П.Це зумовлено тим, що до сьогодні достатньою мірою досліджена структура мови, взаємовідношення між одиницями в мовній системі, але недостатньо вивчено те, як ці одиниці функціонують. Адже потенції мовної одиниці, її можливості передавати певний семантичний і структурно-синтаксичний зміст зумовлюють вибір тієї чи іншої одиниці мовцем у процесі мовлення й визначають сферу її вживання. Традиційно ядерними (базовими) посесивними конструкціями вчені вважають одиниці, що конституюються на базі дієслів мати, бути (N1 - Vf (мати) - N4; (У) N2 - Vf (бути) - N1). У такому разі постає питання про віднесення ускладнених (семантично і формально) моделей з дієсловом мати (конверсивної - з дієсловом бути) до ядра чи периферії та про співвіднесеність (або дериваційний звязок) таких конструкцій з іншими одиницями з посесивним значенням. Отже, вивчення посесивних предикативних конструкцій передбачає визначення семантичних компонентів посесивних відношень, які зумовлюють їх структурно-семантичні особливості, а також характеризують звязок “посесор - обєкт володіння”.У першому розділі - „Посесивність як мовна категорія” - аналізується поняття „посесивність”, визначається структура посесивності, виділяються мовні рівні, на яких реалізується належність; обґрунтовується вибір базової моделі посесивної конструкції (N1 - Vf (мати) - N4); класифікуються посесивні предикативні структури залежно від типу посесивного звязку (конструкції органічної та неорганічної належності, конструкції дифузного типу). Посесивні відношення в подібних одиницях виявляють ознаки: а) обєкт володіння є залежною субстанцією, утворює простір субєкта; б) субєкт володіння (посесор) являє собою незалежну субстанцію і є носієм предикативної ознаки володіння; в) предикативна ознака володіння представлена як спрямування відношення від посесора до обєкта. Враховуючи зазначене вище, посесивність витлумачується як одна із універсальних категорій, що виявляється на семантико-синтаксичному рівні як функціонально-семантична категорія і відбиває відношення між двома обєктами, коли один обєкт сприймається як елемент особистої сфери іншого обєкта (особи) або коли один обєкт (особа) має право володіння чи користування іншим обєктом (матеріальним). Отже, у таких структурах просте речення типу Хлопець має книгу займає серединну позицію парадигматичного ряду, функціонує як похідна одиниця щодо складного речення (за умови наявності структурно-семантичного поширювача); як вихідна одиниця щодо ускладненого простого речення або синтаксичної одиниці нереченнєвої природи (словосполучення, синтаксеми): а) Михайло має книгу - книга Михайла - Михайлова книга; Дівчина має русяве волосся - Дівчина з русявим волоссям - Русявоволоса дівчина - Русявка; б) Катря має гроші на сукню - Катря має гроші, щоб купити сукню. Комбінація семантичних компонентів дає можливість виділити різновиди посесивних предикативних структур: конструкції органічної належності (обєкт є частиною посесора; простір являє собою входження); конструкції дифузного типу, які відбивають відношення між людиною та абстрактним поняттям (відношення, що передають психічні, інтелектуальні властивості особи; відношення, які відбивають результати духовного освоєння дійсності).У сучасній україністиці посесивність розглядається як одна із універсальних категорій, що виявляється на семантико-синтаксичному рівні й відбиває відношення між двома обєктами, коли один обєкт сприймається як елемент особистої сфери іншого обєкта (особи) або коли один обєкт (особа) має право володіння чи користування іншим матеріальним обєктом. Вихідним вважається звязок, що виявляє активний посесор, відчужуваний обєкт, конверсивність (входження - включення), статичність (постійність) володіння. Така конструкція (на позначення звязку „посесор - предмет”) є своєрідним ідентифікатором посесивної ситуації й виявляє такі семантичні компоненти: а) субєкт є незалежною субстанцією, носієм активної ознаки володіння; б) обєкт є залежною субстанцією, не становить частини посесора; в) посесивний звязок постійний (статичний). На основі комбінації компонентів виділяються конструкції, що відображають відношення „посесор - предмет”, „посесор - особа” (неорганічна належність); відношення, що характеризують фізичні властивості особи (органічна належність).