Структурний підхід до визначення феномену соціального часу (межі та можливості застосування) - Автореферат

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських науккандидат філософських наук, доцент Менжулін Вадим Ігоревич, Національний університет "Києво-Могилянська Академія", доцент кафедри філософії та релігієзнавства. Захист відбудеться "26" квітня 2010р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.17 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. У роботі також вказано, що визначення динамічної та функціональної природи соціального часу робить можливим осмислення зміни часових структур у контексті темпоральної комплексності соціального часу. Дисертантом доводиться, що час є не лише універсальним виміром соціальних змін, але й їх основою, констатуючою фактичністю. Йдеться не просто про зміну подій у часі, а саме про час у подіях, тобто темпоралізацію самих елементів системи.Темпоральні соціальні структури у їх сутності філософія досліджує за допомогою категорії "соціальний час", а структурний підхід покликаний у теорії відтворити адекватно ті звязки, які наявні у соціальній практиці. Саме структурний підхід дозволяє адекватно відтворити природу соціального часу, адже на сьогодні стає очевидним, що множинність концепцій часу не лише відображає розмаїття світоглядів різних епох і різних мислителів, але й відтворює багатовимірність самого досліджуваного феномену, кожен з вимірів якого припускає та потребує іншої концептуалізації. Так, основна тематика соціального часу стосується наскрізної соціально-філософської проблематики: внутрішня темпоральна структура, яка детермінована "Я", та зовнішня - детермінована суспільством; замкнений повторюваний цикл та відкрита перспектива історичного; повсякденна рутина та яскраві нетривіальні події; взаємоупорядкування теперішнього, минулого та майбутнього. Е.Гіденс зазначає, що суспільство утворюється в результаті просторово-часової структурації процесів соціальної взаємодії, що може бути конкретизоване як деталізація соціальної реальності, яка визначає форму присутності соціальних діячів у соціальному часі. Шинкарука соціальний час визначається як відношення людей до часу."Теоретичні передумови формування соціально-філософської концепції часу" аналізуються головні уявлення про час, що вплинули на формування соціально-філософської концепції часу. На основі історико-філософського аналізу проблеми часу дисертант встановлює, що передумовою формування соціально-філософської концепції часу є виникнення обєктивної та субєктивної моделей часу. Виникнення субєктивної моделі часу вбачається у вчені Плотіна, який першим розглянув проблему народження часу через внутрішній акт душі та її прагнення до самостійного існування. Визначено, що третій етап дослідження соціального часу повязаний з розвитком різних напрямків всередині досліджень соціального часу та акцентуванням проблематики часу в інших соціальних темах. У другому розділі "Структурні виміри феномену соціального часу" вирішуються наступні питання: чи співпадають подія як момент соціальної реальності з усвідомленням цієї події людиною; чи можна вважати, що будь-яка соціальна подія створює соціальний час; коли відбувається розрізнення соціального часу та усвідомлення цього часу субєктом, що саме стає обєктом усвідомлення.Також на основі класичних уявлень про час у філософії подано нову експлікацію феномену соціального часу як становлення соціального у динамічному потоці зміни темпоральних структур. · Визначено, що становлення соціально-філософської концепції часу має три етапи у своєму розвитку. На першому етапі аналізуються якісні властивості соціального часу, визначається природа походження даного феномену. Представниками другого етапу дослідження соціального часу аналізуються кількісні властивості даного феномену, встановлюється багато вимірність соціального часу.

Основний зміст