Структурні, семантичні та функціональні особливості власних назв сучасної німецької мови (на матеріалі особових імен, прізвиськ та псевдонімів) - Автореферат

Львівський національний університет імені Івана ФранкаНауковий керівник: доктор філологічних наук, професор, кадемік Академії наук Вищої школи України Кусько Катерина Яківна, Львівський національний університет імені Івана Франка, професор кафедри іноземних мов для гуманітарних факультетів Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Науменко Анатолій Максимович, Запорізький державний університет, завідувач кафедри німецької філології кандидат філологічних наук, доцент Задорожний Володимир Васильович, Національний університет “Львівська політехніка”, завідувач кафедри іноземних мов Провідна установа: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра германської філології, Кабінет міністрів України, м.Київ Захист відбудеться “5_” листопада 2001 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.15 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м.Львів, вул. З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79001, м.Львів, вул.На основі зіставного аналізу онімів (ВН) та апелятивів (ЗН) розглядаються відмінності між ними з точки зору їх структури, семантики та функціонування. Особливу увагу приділено динамічним процесам транспозиції ономастичної лексики в апелятиви, утворенню власними назвами стійких лексичних комплексів та процесам перетворення антропонімів у словотвірні морфеми. Семантико-стилістичні та прагматико-функціональні аспекти набули особливої актуальності, можливо, через те, що деякі дослідники вважають ВН лексичними одиницями, що знаходяться поза категорією поняття, і вбачають основну відмінність між ВН і ЗН у відсутності лексичного значення у перших, а тому піддають сумніву правомірність виділення семантики як окремого аспекту в ономастиці (Н.Д.Арутюнова, О.О.Реформатський, А.А.Уфімцева, H.Ammann, P.Hartmann, P.Trost). Дослідження здійснювалося у рамках наукової тематики факультету іноземних мов Львівського національного університету імені Івана Франка “Структура, семантика та тенденції розвитку романських і германських мов” і держбюджетної теми “Лінгводидактична організація навчального процесу з іноземних мов у гуманітарних вузах” (номер держреєстрації 0100V001459). Мета роботи полягає у тому, щоб здійснити комплексний аналіз антропонімів сучасної німецької мови, дослідити не лише їх семантико-стилістичні та прагматико-функціональні особливості, але й простежити динамічні процеси транспозиції ВН в апелятиви.У першому розділі Власна назва як білатеральний мовний знак та питання вирішення її статусу в мовознавчих дослідженнях розглядаються основні положення дослідження про мовну сутність та позамовну специфіку ВН, аналізуються відмінності між онімами й апелятивами з точки зору їх денотативних та понятійних характеристик. Виходячи із положення про те, що ВН є білатеральним мовним знаком, що складається із формального і понятійного боків, характеризується специфіка її значення. Існування слова як мовного знаку зумовлюється єдністю позначеного і позначення, тобто неможливо відділити значення від звучання, не порушивши при цьому його комунікативної функції. Спостереження за функціонуванням ВН у мовленнєвих актах дозволяє констатувати, що їх значення залежить від позамовних чинників і підкріплюється ними, порівн.: Aber die BLOЯE Erwдhnung des Namens von Neumann [...] brachte die Gegner zum Schweigen. Якщо ж особа не знайома з позамовним фоном цього імені, то його значення для них буде мінімальним, тобто Neumann - це лише прізвище.У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення проблеми, що виявляється у дослідженні структурних, семантичних та функціональних особливостей ВН сучасної німецької мови і в однаковій мірі приділено увагу ознакам формального та понятійного боків ВН як білатерального мовного знаку. Проведене дослідження дало змогу зробити такі висновки: 1.У семантиці ВН присутнє загальне значення, що полягає у позначенні денотатів і вказує на їх належність до певного тематичного типу, і конкретне значення, що реалізується у мовленні й визначається сумою конкретної інформації про позначений денотат. 3.Псевдоніми з прагматико-функціональної точки зору поділяються на 1) псевдоніми, що поряд із номінативною функцією виконують певну емоційну-експресивну функцію (це - псевдоніми письменників, акторів тощо) і 2) псевдоніми, що виконують виключно номінативну функцію й вживаються лише з метою приховування соціальної ідентичності позначуваних осіб (це - псевдоніми, що використовуються у кримінальному світі та у сфері діяльності спецслужб). 4.Значення власної назви у процесі її функціонування може розширюватися, в результаті чого вона може набувати додаткових значень. Виявлена пряма залежність “номінативне значення/ лексичне значення” виступає передумовою динамічних процесів транспозиції ВН в апелятиви.

2. Основний зміст роботи