Порівняння диференційних ознак неподільних дієслівно-іменникових сполук із фразеологізмами і вільними словосполученнями. Аналіз функціональних різновидів української мови й неподільних дієслівно-іменникових сполук, їх семантико-стилістична характеристика.
Аннотация к работе
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук НЕПОДІЛЬНИХ ДІЄСЛІВНО-ІМЕННИКОВИХ СПОЛУКРоботу виконано в Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор Дорошенко Сергій Іванович, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Гуйванюк Ніна Василівна, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, завідувач кафедри сучасної української мови; Захист відбудеться “10” квітня 2009 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.053.05 в Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.У сучасній українській мові в ролі присудка, головного члена односкладних речень і деяких другорядних членів речення активно вживаними є семантично і синтаксично неподільні дієслівно-іменникові поєднання типу завдати шкоди, здійснити напад, робити припущення, мати бажання, виявляти цікавість, давати пораду. Однак із причин повязаності дослідження лише з офіційно-діловим і публіцистичним стилями ряд суттєвих властивостей цих сполук залишився поза увагою дослідників, а окремі їхні твердження потребують уточнень. Мета дисертаційної роботи - з уточненням спірних питань щодо назви, статусу, ролі в реченні дослідити структуру, семантику, використання неподільних дієслівно-іменникових сполук у функціональних різновидах сучасної української мови з метою встановлення їхніх стильових і стилістичних властивостей. Досягнення мети передбачає розвязання таких завдань: 1) зясувати диференційні ознаки неподільних дієслівно-іменникових сполук у зіставленні з фразеологізмами і вільними словосполученнями, довести правомірність назви їх як неподільних дієслівно-іменникових сполук; Наукову новизну роботи визначає, по-перше, те, що уточнено набір іменникових компонентів неподільних сполук за походженням: крім віддієслівних і власне іменників виявлено відприкметникові, віддієприкметникові іменники; зясована в повному обсязі синтаксична роль цих сполук: вони функціонують не лише як прості дієслівні присудки, компоненти складеного дієслівного присудка, додаток, означення і головний член безособових речень, а й як головний член інфінітивних, означено-й неозначено-особових речень; по-друге, вперше в українському мовознавстві розглянуті функції неподільних дієслівно-іменникових сполук у всіх стилях сучасної української мови, у кожному з яких виявлені притаманні їм групи дієслів й іменників різного походження, зясовані стильові і стилістичні функції сполук, окреслені межі поширеності їх у текстах функціональних різновидів української мови.У першому розділі «Теоретичні засади вивчення неподільних дієслівно-іменникових сполук у сучасному мовознавстві» подано аналіз становлення вчення про дієслівно-іменникові сполуки, наведено обґрунтування їхнього статусу, назви цих поєднань, зясовано лексичну та граматичну своєрідність дієслів та іменників, що формують ці сполуки, схарактеризовано відношення між неподільною дієслівно-іменниковою сполукою та її еквівалентом, виявлено синтаксичну роль цих сполук. Одним із складників цих сполук є іменник, тому за структурною ознакою їх слід іменувати не «дієслівно-іменні», а дієслівно-іменникові, що відбиває реальне співвідношення прикметника іменниковий, похідного від слова іменник. Отже, двочленність структури і врахування того, що і за граматичними, і за семантичними ознаками дієслівно-іменникові поєднання нероздільні, бо в єдності виражають значення, спричинило їхню назву - «неподільні дієслівно-іменникові сполуки», використовувану в роботі. У структурі неподільної дієслівно-іменникової сполуки передавана дієслівним компонентом дія не є основною, її семантику визначає іменник, що підтверджується властивістю неподільної структури з віддієслівним і частково з відприкметниковим, віддієприкметниковим іменником трансформуватися в дієслово, прикметник, дієприкметник, прислівник. Те, що окремі групи неподільних дієслівно-іменникових сполук здатні трансформуватися в одиничне дієслово, прикметник, дієприкметник чи прислівник, спільнокореневі з іменником цієї сполуки, вказує на їхню семантичну близькість, а значить - вони можуть бути використаними на позначення тієї ж дії, тобто виступати синонімами, що дозволяє вводити їх для урізноманітнення викладу.Констатовано, що в художньому змалюванні дієслівно-іменникові сполуки представлені в ролі простого й елемента складеного дієслівного присудка, головного члена всіх видів односкладних речень, як додатка й неузгодженого означення, як синтаксичної основи дієприслівникового звороту.