Стратегічні орієнтири інноваційного розвитку економіко-виробничих структур: виробнича потужність, рентабельність, цінова поведінка. Методи державного стимулювання інновацій. Модель статичної оцінки технічного рівня інноваційного розвитку виробництва.
Аннотация к работе
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наукУзагальнено класифікацію економіко-виробничих структур, виділено стратегічні орієнтири інноваційного розвитку ЕВС: виробнича потужність, рентабельність, цінова поведінка, - обгрунтовано їх поєднання в єдиний комплекс із підходами, типами, різновидами політики й моделями трансформації суспільства й економіки. Запропоновано концепцію інноваційного розвитку ЕВС, що обєднує завдання розробки методичних рекомендацій відносно використання інноваційної моделі розвитку ЕВС, формування виробничих потужностей підприємств на стадії науково-технічної підготовки виробництва з урахуванням майбутнього рівня їх використання. Розроблено методичні основи економічної оцінки методів управління науково-технічною підготовкою виробництва, запропоновано методи державного стимулювання інновацій, зокрема, утворення спеціальних цільових фондів, забезпечення державних гарантій кредитування і фінансування на пільгових умовах; впровадження прискореної амортизації і пільгового оподаткування прибутку; підтримка інформаційного середовища інноваційних процесів. Ключові слова: інновації, стратегія, економіко-виробничі структури, управління, економіко-математичні методи, науково-технічна підготовка виробництва, управлінські рішення. В работе обобщена классификация экономико-производственных структур, выделены стратегические ориентиры инновационного развития ЭПС: производственная мощность, рентабельность, ценовое поведение, - выполнена их увязка в единый комплекс с подходами, типами, разновидностями политики и моделей трансформации общества и экономики.Інноваційний розвиток економіко-виробничих структур (ЕВС), під якими пропонується розуміти підприємства різних організаційно-правових форм та скооперовані з ними структури виробничого і невиробничого характеру, промислово-фінансові групи, холдинги та ін., є складовою частиною інноваційного розвитку економіки і важливим аспектом відтворення виробничих відносин, що полягають в оновленні складу і побудови основних фондів та удосконаленні організації їх використання як на стадії формування, так і науково-технічної підготовки виробництва. Проте, для нових дослідників ще залишається велике поле для розробки проблем інноваційного розвитку на мікрорівні, представленому економіко-виробничими структурами. З цією метою необхідно сформувати відповідні стратегії управління інноваційним розвитком, в яких доцільно передбачити різноманітні аспекти вдосконалення всіх видів діяльності, врахувати критерії оцінки менеджменту в економіко-виробничій структурі. проаналізовано організаційно-економічний механізм управління інноваційним розвитком економіко-виробничих структур, розроблено методичні основи економічної оцінки методів управління науково-технічною підготовкою виробництва; Для досягнення поставленої в роботі мети були використані наукові і спеціальні методи дослідження процесів і явищ в їх взаємозвязку і розвитку, а саме: діалектичний метод, методи аналізу і синтезу - для визначення взаємозвязків між чинниками ЕВС і відтворенням виробничих відносин, соціально-економічного розвитку суспільства, території; метод підстановок - для аналізу залежності між економічними показниками формування і функціонування виробничих систем і результуючим показником діяльності - рентабельністю як стратегічного орієнтиру інноваційного розвитку ЕВС; статистичні методи - для обґрунтовування висновків щодо типу розвитку ЕВС в Україні; методи моделювання - для розробки моделей інноваційного розвитку економіко-виробничих структур.У першому розділі „Теоретичні основи інноваційного розвитку економіко-виробничих структур” досліджено інноваційний розвиток ЕВС, які є складовою частиною інноваційного розвитку економіки і важливим аспектом відтворювання виробничих відносин. 2), яка базується на вирішенні задач розробки методичних рекомендацій з використання інноваційної моделі розвитку ЕВС, формування виробничих потужностей підприємств на стадії науково-технічної підготовки виробництва з урахуванням майбутнього рівня їх використання; використання науково-технічної підготовки виробництва для інноваційного розвитку економіко-виробничих структур; регламентації державного регулювання інноваційної діяльності ЕВС з метою стимулювання; координуванні співпраці ЕВС і фінансово-кредитних установ в їх складі. У другому розділі „Стратегія інноваційного розвитку економіко-виробничих структур в машинобудівній галузі” розроблено методи оцінки розвитку ЕВС, в яких рентабельність як узагальнюючий показник ефективності виробництва, повязана з результативністю напрямів технічної політики держави на мікрорівні, на основі моделі взаємозвязку з провідними показниками функціонування ЕВС, та з методами ефективного управління науково-технічною підготовкою виробництва, на основі аналізу показників організаційно-економічного механізму управління інноваційним розвитком економіко-виробничих структур.