Методологічні аспекти та структура стратегічного управління туристськими дестинаціями. Природоохоронні території як місце реалізації послуг екологічного туризму. Організаційно-управлінська характеристика організації та реалізації стратегії розвитку.
Аннотация к работе
Аналіз ситуації, що склалася останнім часом, показує, що дестинації, які не мають сформованої та чітко визначеної стратегії, а також сильного бренду значно програють відомим напрямам європейського ринку, що консолідують зусилля кількох країн у просуванні своїх туристичних зон, обєднаних спільною рисою. Європейський ринок туризму складає близько 500 млн туристів, які потенційно скаладають цільову аудиторію іноземних споживачів, заохочення до відвідування досліджуваної дестинації яких принесе значні доходи від туристичної галузі в Україні, які зараз так не обхідні як на місцях так і в глобальному сенсі. Вивчення функціонально-територіальної структури туризму обумовило вибір для дослідження дестинації Національний природний парк «Подільські Товтри», створеної за територіальним поділом ресурсів і великою різноманітністю культурно-історичної та природної спадщини. Тому дослідження сучасного стану та створення на його основі спільної стратегії розвитку та просування території Національного природного парку «Подільські Товтри» як бренду дозволить обєднати зусилля усіх зацікавлених субєктів, створити унікальний туристичний продукт території та здобути додаткові конкурентні переваги. Актуальність дослідження даної теми полягає у тому, що туристична дестинація є однією із найважливіших складових у системі туристичного ринку, оскільки туристичні дестинації та їх імідж приваблюють туристів, мотивують прибуття, активізують усю туристичну систему.Закон України «Про туризм» визначає поняття «туризм» як «тимчасовий виїзд особи з місця проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці, куди особа відїжджає» [1]. В туризмі ж прийнято використовувати термін «туристична дестинація», що був введений у вітчизняну літературу туризмознавства зовсім недавно - у 80-х роках ХХ ст. Вперше туристична дестинація як визначальна компонента системи туризму була розглянута датським вченим Н. Сучасний Оксфордський туристичний словник тлумачить це поняття як «країни, регіони, міста та інші території, які приваблюють туристів, є головними місцями локалізації туристичної діяльності, потоків туристів та їх витрат; місця максимальної концентрації визначних туристичних памяток, засобів розміщення, харчування, розваг, інших послуг та економічного, соціального і фізичного впливу туризму» [38]. Європейська Комісія (2000) визначила туристичну дестинацію як «територію, яка окремо ідентифікується і підтримується для туристів як місце відвідування й у межах якої туристичний продукт координується одним чи декількома закладами (влада) або організаціями» [41].Оскільки туристична дестинація являє собою систему підприємств, що формують і задовольняють попит на туристичні послуги, то дестинація, з одного боку, є субєктом ринкових відносин, бо пропонує та реалізує туристичний продукт, а з іншого - обєктом управління туризмом. Вітчизняними й зарубіжними науковцями туристична дестинація розглядається як обєкт управління, причому «інтегрованого управління», бо саме воно здатне повязати всі компоненти в єдину систему, здатну забезпечити виробництво й реалізацію якісного комплексного туристичного продукту. Інтегроване управління туристичною дестинацією охоплює систему обєктів, що обслуговують туристів, що відображено на рисунку 1.3. Розроблена типізація туристичних дестинацій виступає основою теоретико-методичних підходів до створення й розвитку дестинацій не тільки в соціально-економічному, а й у екологічному значенні, а також до визначення життєвого циклу кожного її типу, що дозволить уніфікувати управління всією туристичною інфраструктурою [9]. Провідним механізмом виступає управління привабливістю дестинаційного туристичного продукту, величина якого залежить від показників кількості туристів, які її відвідали, та обсягу доходів від реалізації туристичного продукту за певний період часу.Численні опитування туристів свідчать, що серед провідних мотивів туристських подорожей на перший план все більше виступає прагнення людей до спілкування з природою [12]. У найбільш загальному розумінні екологічний туризм, є формою активного відпочинку з екологічно значущим наповненням - особливий інтегруючий напрямок рекреаційної діяльності людей, що будують свої взаємовідносини з природою та іншими людьми на основі взаємної вигоди, взаємоповаги та взаєморозуміння. Туристи отримують від такого спілкування з природою певний фізичний, психологічний, інтелектуальний та емоційний запас міцності та здоровя, а природа при цьому зазнає мінімальних оборотних впливів і втрат, місцеві мешканці отримують соціальні та економічні стимули до збереження природи та традиційного природокористування [12]. Масляк визначає екологічний туризм як один із видів туризму, який здійснюється в екологічно збереженому людиною природному середовищі з метою пізнання природи і відпочинку.
План
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ТУРИСТСЬКИМИ ДЕСТИНАЦІЯМИ
1.1 Сутність та структура туристської дестинації
1.2 Особливості та проблеми формування стратегії розвитку туристської дестинації
1.3 Природоохоронні території як місце реалізації послуг екологічного туризму
Висновки до розділу 1
РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ТУРИСТСЬКО-РЕКРЕАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ НПП «ПОДІЛЬСЬКІ ТОВТРИ»