Спільне та особливе в модернізації основних інститутів державної влади латиноамериканських країн, співвідношення їхньої нормативної та фактичної ролі. Стратегії різних політичних сил у визначенні шляхів розвитку і механізмів прийняття виконавчих рішень.
Аннотация к работе
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора політичних наукРобота виконана у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор, Горбатенко Володимир Павлович, Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України, заступник директора доктор політичних наук, професор, Головатий Микола Федорович, Міжрегіональна академія управління персоналом, ректор доктор політичних наук, професор, Бойко Олександр Дмитрович, Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя, ректор Захист відбудеться 19 лютого 2007 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.41 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, Київ, вул.Досвід регіону Латинської Америки визначив специфіку, характерні явища і процеси, загальні тенденції політичної модернізації. У контексті визначення базових параметрів соціально-орієнтованої моделі Латинської Америки ключовою є проблема постмодернізації, оскільки гіпотеза, яку автор намагається обгрунтувати, полягає в тому, що країни Латинської Америки мають регіональні можливості відходу від традиційності в розумінні відставання від магістрального шляху цивілізаційного розвитку, знайти своє місце в рамках постсучасного суспільства, основні параметри якого сформувалися в розвинених країнах. розглянути стратегії різних політичних сил у визначенні шляхів розвитку і механізмів прийняття законодавчих та виконавчих рішень, дослідити латентні феномени, що визначають специфіку політичної реальності; політична модернізація влада державна Для вирішення поставлених задач, поставлених у дисертаційній роботі використовується ряд методів, зокрема: історико-порівняльний метод, який дозволив зясувати спільні і відмінні риси концепцій політичної модернізації, особливості та специфіку політичної модернізації країн в регіоні; метод системного аналізу, який забезпечив погляд на політичну модернізацію як цілісний діалектичний процес, що базується на певному теоретико-методологічному фундаменті, має певні культурно-історичні традиції, обґрунтування та аргументації, які характеризуються тенденцією до оформлення в якості самостійної системи знання; структурно-функціональний метод, який дав можливість визначити в обєкті дослідження складові, зясувати особливості їх функціонування та звязки між ними, уточнити поняття „політична модернізація”, виявити і розглянути структуру політичної системи, особливості та специфіку політичної модернізації латиноамериканських країн та розробити її типологію; метод контент-аналізу концепцій, підходів, стратегій, який дозволив адекватно зрозуміти конкретно-історичний зміст політичної модернізації, що розроблялась окремими теоретиками; метод критичного аналізу, використання якого у поєднанні з методом структурного-функціоналізму, дозволило уточнити зміст політичної модернізації з урахуванням оцінок сучасних підходів; метод історичних реконструкцій, який дозволив прослідкувати закономірності еволюції стратегій політичної модернізації; синергетичний метод дозволив розглянути обєкт дослідження в якості складного та неуніфікованого явища, що дало результати щодо вірогідного прогнозу розвитку тенденцій політичної модернізації латиноамериканських країн. В центр уваги ставиться мобілізація суспільства, тобто діяльність „знизу”, яка часто протистоїть інертному, консервативному уряду; на зміну пріоритету ендогенних факторів модернізації приходить усвідомлення екзогенних факторів на основі геополітики та зовнішньої фінансової підтримки, відкритість міжнародних ринків, доступність ідеологічних засобів політичних теорій, які підтримують сучасні цінності; на противагу єдиній універсальній моделі політичної модернізації, яку як зразок повинні були використовувати відсталі країни, латиноамериканські країни не обовязково повинні використовувати американську модель модернізації; західна модель не може використовуватися як взірець; уніфікований процес модернізації змінюється багатоманітним процесом.У першому підрозділі „Концептуальні основи аналізу політичної модернізації” наголошується, що недоліками методології, що залишилася нам у спадок від радянських часів, було спрощене уявлення про політичну модернізацію. Політична модернізація визначається як розвиток політичних систем та інститутів у напрямку створення політичних структур і функцій, характерних для діяльності ліберально-демократичного суспільства на основі національного стилю функціонування бюрократії, політичного плюралізму, політичної культури, політичної стабільності, комплексу політичних цінностей. З настанням перебудови створюються можливості дослідження політичної модернізації за ліберальною концепцією, спостерігаються спроби побудувати концептуальні засади політичної модернізації в умовах переходу до ринку.