Аналіз основних засад і факторів формування стратегічної культури, основних рис європейської стратегічної поведінки, ролі й місця України як ідентифікатора безпекової та політичної системи Європи. Проблеми формування української стратегічної культури.
Аннотация к работе
СТРАТЕГІЧНА КУЛЬТУРА ЄВРОПИ І ВИКЛИКИ БЕЗПЕКИ ДЛЯ УКРАЇНИЗ огляду на територіальну й цивілізаційну приналежність нашої держави до цього геополітичного простору спробуємо зрозуміти і розвинути ментальні корені стратегічної культури, основною цінністю якої виступає безпека; а базовою моделлю поведінки - відповідальність за відвернення загроз в регіональному та міжнародному масштабах. Саме тоді, у 1970-х роках зявляється одне з найбільш ґрунтовних досліджень - рапорт Джека Снайдера, підготовлений для ВПС США під назвою "Стратегічна культура Радянського Союзу: наслідки обмежених ядерних операцій ", у якій він визначає стратегічну культуру як "...сукупність ідей, умовних емоційних реакцій та усталених способів поведінки, характерних для національної спільноти, які були отримані в результаті історичного досвіду". За два роки зявляється нове дослідження Ken Booth "Strategy and Etnocentryzm", яке розвиває визначення поняття стратегічної культури як засобу попередження та відвернення небезпеки для міжнародної системи безпеки [2]. У цьому ж контексті дослідник вирізняв три групи елементів стратегічної культури, серед яких: 1. первинні компоненти, підстави творення стратегічної культури - ідеї, переконання, засади дотримання норм міжнародного права, парадигма політичної і військової культури; У питанні щодо існування стратегічної культури Європейського Союзу науковці розходяться в трьох напрямках: стратегічна культура існує; така культура не може існувати з огляду на різнорідність держав ЄС, їх оборонних і безпекових доктрин, витрат на оборону; стратегічна культура ЄС лише починає формуватись тощо.У підсумку на запитання, чи готова Україна до творення своєї стратегічної культури і зайняття відповідної ролі у європейській спільноті, можемо відповісти ствердно, однак з певними застереженнями. Відповідним чином відсутність останньої тягне за собою негативні наслідки у прийнятті державних рішень, дисфункції збройних сил та всього державного оборонного апарату У результаті маємо - неадекватність у трактуванні загроз та викликів, що постали перед державою, надмірні сподівання на партнерів та невчасне реагування на питання, що стосуються безпеки, інтересів держави.