Визначення та аналіз видів актів українського парламенту. Дослідження та характеристика конституційно-правової природи такого їх виду, як стратегічний акт. Ознайомленяя з сутністю, типами та особливостями стратегічних актів Верховної Ради України.
Аннотация к работе
Стратегічні акти Верховної Ради України: поняття, види та особливості Стаття присвячена аналізу стратегічних актів Верховної Ради України, визначенню видів актів українського парламенту, характеристиці конституційно-правової природи такого їх виду, як стратегічний акт, дослідженню поняття, видів та особливостей стратегічних актів Верховної Ради України.91 Конституції України [1] випливає, що український парламент уповноважений приймати не тільки закони, постанови, але й інші акти більшістю від його конституційного складу, крім випадків, передбачених Конституцією. На відміну від нормативно-правових актів Верховної Ради України, ці акти не містять регулятивних норм, завданням їх прийняття не є регламентування певного виду суспільних правовідносин. 91 Конституції України випливає, що терміни «рішення» і «акти» Верховної Ради України - це взаємозвязані правові категорії, які співвідносяться між собою як зміст і форма [2]. Стаття 46 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» визначає види рішень Верховної Ради України, якими визнаються акти Верховної Ради, а також процедурні та інші рішення, які заносяться до протоколу пленарних засідань Верховної Ради. Характерно, що в першій редакції Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» до відповідних актів також був віднесений Регламент Верховної Ради України [4], однак Законом України «Про внесення змін до Регламенту Верховної Ради України» від 8 жовтня 2010 р.Стратегічний акт Верховної Ради України можна визначити як закріплений у Конституції України, інших актах законодавства або вироблений практикою офіційний політико-правовий документ ненормативного характеру, який приймається (затверджується) Верховною Радою України із залученням до їх розроблення інститутів громадянського суспільства у порядку, встановленому законодавством, з метою формулювання цілей та завдань своєї діяльності та у визначених випадках діяльності інших субєктів владних повноважень, визначення засад внутрішньої та зовнішньої політики, а також законотворчих завдань та напрямів провадження політико-правових реформ у державі.