Закономірності соціально-економічного розвитку племен хозарів, печенігів, торків, половців та інших кочових народів Південно-Східної Європи. Рівень взаємовпливу номадів та осілого населення в розвитку матеріальної культури, обрядовості, духовної сфери.
Аннотация к работе
СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Стосунки номадів південноруських степів з осілим населенням Давньої Русі (до монгольської навали)Науковий керівник - доктор історичних наук, професор Бодрухин Володимир Миколайович, Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, завідувач кафедри історії України Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Войтович Леонтій Вікторович, Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри історії середніх віків і візантиністики кандидат історичних наук, доцент Чукаєва Вероніка Олександрівна, Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, доцент кафедри теорії держави та права Захист відбудеться «27 » травня 2010 р. о 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 29.051.04 при Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля за адресою: 91034, м. З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля (91034, м.Стосунки між номадами південноруських степів та осілим населенням Давньої Русі різнобічні, особливості мають не лише самі контакти, а й фактори, що їх спричинили. До останніх відносимо, передусім, економічний, політичний, культурний та соціальний розвиток і народів степу - хозарів, печенігів, торків, половців, і східних словян, які склали основу населення Київської Русі. Можливість відходу від догматичних схем типології соціально-економічного, політичного розвитку суспільства в історично-формаційних етапах створює передумови для більш детального та обєктивного аналізу місця кочовиків в історії України. Посилена увага до перегляду стереотипів щодо номадів та їхньої ролі в історії Русі, яку спостерігаємо після тривалого мовчання, сприяє появі занадто прямолінійних концепцій і вимагає більш виваженого підходу до вивчення особливостей стосунків між кочовими народами Південно-Східної Європи та Давньою Руссю з урахуванням усіх спектрів взаємовідносин скотарської й землеробської цивілізацій. Адже вона не просто висвітлює особливості міжцивілізаційних контактів, що відбувалися на території нашої держави й безпосередньо вплинули на формування української нації, а й розкриває історичні особливості розвитку регіонів, які на той час не входили до Київської Русі й через це залишилися поза увагою більшості дослідників: Південно-Східна Україна, Північне Причорноморя, степова смуга тощо.В історіографічному огляді зазначено, що в процесі нагромадження наукових знань про взаємини кочових та осілих народів півдня Русі можна умовно виділити кілька етапів: праці дореволюційного, радянського й сучасного періодів. Проблема взаємовідносин Київської Русі з кочовими народами посіла важливе місце в полеміці істориків і номадознавців. Набули поширення концепції „боротьби лісу зі степом”, значну роль було приділено географічному фактору в історичному процесі. На початку ХХ ст. дослідники звернули увагу на роль номадів в історії окремих регіонів, було простежено стосунки кочовиків з Руссю в контексті русько-візантійських відносин. Методологічну основу дослідження склали, передусім, принципи історизму, обєктивності, системного аналізу, які надали можливість відтворити й комплексно охарактеризувати причини, еволюцію та наслідки контактів між номадами південноруських степів та осілим населенням Давньої Русі у визначений період, показати вплив різноманітних факторів, обєктивних і субєктивних, на розвиток цих стосунків та історичну долю їхніх учасників.