Дослідження історико-правових та теоретико-правових закономірностей виникнення та розвитку державного суверенітету як основної ознаки сучасної держави. Аналіз основних передумов формування концепції державного суверенітету та її змісту на сучасному етапі.
Аннотация к работе
440], але він не протиставляє монархію республіці, оскільки, на погляд Платона, модель організації найвищої влади у державі залежить не від форми правління, а більшою мірою від можливістю знайти гідного кандидата у монархи, який має звитягу та мудрість [2, с. На думку Аристотеля, «у стародавні часи царі управляли безпосередньо всіма справами, що стосувалися держави, керували її внутрішньою та зовнішньою політикою, а згодом, після того як від деяких функцій своєї влади вони відмовилися самостійно, а інші були відібрані у них народом, в одних державах за царями збереглося тільки право підносити жертви, а в інших (там де мова може йти про збереження царської влади) - царі утримували за собою лише право бути головнокомандувачами за межами країни» [3, с. Водночас у Франції, починаючи з ХІІІ сторіччя, категорія «суверенітет» походила від ідеї панування, верховенства, вертикального підпорядкування конкретній особі, якою у контексті реалізації суверенних прав був король як «суверен», адже його політико-правове становище у державі є суверенним за своєю сутністю та наявністю досить яскраво вираженого підпорядкування в межах чітко визначеної державної території. Бодена суверенітет розглядається вже як ознака держави та державності, але така, що походить не від народу, а від монарха-суверена і концентрується у повноваженнях монарха, без розподілу функцій держави з тими чи іншими станами, релігійними колами або представницькими органами у будь-яких їх організаційно-правових формах [6, с. Таким чином, у результаті наукового аналізу історико-правових передумов становлення та розвитку державного суверенітету як основної ознаки сучасної держави можна дійти до наступних загальних висновків, що відображають мету дослідження в даній частині: а) на доконституційному етапі розвитку держави і права (до XVIII сторіччя) поняття «суверенітет» тісно пов"язувалося з особою суверена, під яким розумівся одноосібний монарх або будь-яка інша особа, яка мала фактичну владу над населенням в межах певної території, з чого випливала відсутність правових обмежень щодо форм та методів здійснення сувереном своїх владних повноважень; б) поступове практичне втілення починаючи з XVIII сторіччя доктрини державного суверенітету як наслідку та необхідної умови реалізації народного суверенітету пов"язано з загальним процесом становлення конституціоналізму як теорії, втіленої на державному рівні починаючи з прийняття перших світових конституцій наприкінці XVIII сторіччя, основний юридичний зміст якої полягає у введенні «обмеженого правління» на основі суспільно-політичного принципу розподілу влади в державі на три основні гілки, що, у свою чергу, породжує можливість втілення положень, що суперечать один одному, в актах різних гілок влади, виданих в межах своєї компетенції, які одночасно визнаються джерелами конституційного права, втілюючи у тому числі відповідні політичні інтереси різних державних органів та вищих посадових осіб; в) на протязі світової історії держави і права знаходженню нових прогресивних форм та методів реалізації державного суверенітету допомагало реальне, гарантоване ефективно діючими правовими механізмами втілення ідеї «обмеженого правління» (на відміну від тоталітарних режимів, таких, як правова система СРСР, де правові норми практично у повному обсязі в частині регулювання політико-правових відносин вступали у суперечність з реальним наповненням відповідних правовідносин та правовими й позаправовими механізмами їх здійснення); г) зовнішній (міжнародний) вимір державного суверенітету у його сучасному вигляді концептуально сформувався під впливом Вестфальського мирного договору, а остаточно був сформульований на універсальному рівні у принципових положеннях Статуту Організації Обєднаних Націй та інших базових міжнародно-правових документах.