Коротка історична довідка появи міста Гуляйполе. Походження назви міста. Дві гімназії в степовому Гуляйполі. Головні особливості архітектури будівель в місті. Видатні особистості міста. Роль діяльності Нестора Івановича Махно в розвитку Запорізького краю.
Аннотация к работе
Вступ Актуальність теми: дослідження історії і пам’яток малих міст Запорізького краю я вважаю дуже важливим питанням. Тому що в наш час їм надається дуже мало уваги, хоча вони можуть багато що розказати не тільки з історії Запоріжжя, але й всієї України. В цих містах народилося і виросло дуже багато відомих діячів української і світової історії. Мета роботи: зацікавити читача пам’ятками міста Гуляйполе і показати те що малі міста Запорізького краю мають дуже багато цікавих місць і видатних особистостей. Об’єктом дослідження є малі міста Запорізької області, які можуть зацікавити своєю історію потенціального туриста. Гайчур (Гайчул) на сьогоднішній день маючи статус міста районного підпорядкування, і, водночас, абсолютно несумісну з ним історичну відомість, навіть не всеукраїнського, а, без перебільшення, світового масштабу. Під захистом її фортець на річці Гайчур оселялися втікачі з кріпацької неволі та повстанці-гайдамаки. Цілком прийнятне, для радянської історіографії повідомлення в наш час ніяк не може задовольнити допитливого історика, хоча б тому, що в нього відсутні посилання на джерела. Та і точність датування заснування Гуляйполя викликає сумніви, незважаючи на те, що місцева влада відсвяткувала в 1985 р. його 200-річчя, а в 2005 - 220-річчя міста.[1] (див. ст.32) (див. ст.32) Уроджена в Гуляй-Полі письменниця Л.Верьовка, дещо незгодна з офіційною версією. По-друге - розповіді гуляйпільського діда Євдокима Косяка, записані Д.І.Яворницьким в 1886 р. і наведені в другій частині книги “Запоріжжя в залишках старовини і переказах народу”. Є.Косяк ще пам’ятав масштаби тогочасної рослинності: «…Тут були великі трави та комиші… Такі трави та бур’яни, що з них і не вилізеш було. Селяни ж ХІХ ст. просто переповідали історику інформацію почуту від своїх предків першо-поселенців. Тут ми стикаємося з проявом того явища, яке узагальнено можна назвати “пост запорозьким гайдамацтвом”, неорганізованим стихійним опором російським окупантам залишків запорозького козацтва, взагалі населення запорозьких Вольностей. Спочатку, коли Військо Запорозьке Низове та російська армія офіційно вважалися союзниками в війні проти Туреччини та Криму перший варіант поведінки був, в принципі ще прийнятний.