Вивчення паскалівської філософської спадщини. Розгляд проблем методології філософії Б. Паскаля. Історико-філософська реконструкція герменевтико-семологічного методу. Розкриття христоцентризму і глибокого символізму. Вивчення понять традиція і авторитет.
Аннотация к работе
Повернення філософської спадщини Паскаля в усій її глибині і складності сприятиме поступові й самоусвідомленню української філософії, визначенню її джерел і власного місця на арені світової філософської культури. Прямо протилежною шестовській інтерпретації творчості Паскаля є інтерпретація відомого сучасного історика філософії Ф.Сельє, який ототожнює позицію Паскаля з позицією схоластики, католицизма й св. Також між скептичною і теологічною інтерпретаціями коливається позиція Ф.Буйє; але його дослідження привертає увагу систематичним зіставленням картезіанства й антикартезіанства у Паскаля. Зважаючи на серйозні перекручення філософії Паскаля в навіть авторитетних інтерпретаціях, доцільним було розробити новий цілісний історико-філософський підхід, окремі шляхи до якого були запропоновані Дюбарлем, Рюсє, Сельє, Карю, Шиокава. Цей підхід вдалося реалізувати завдяки герменевтичній настанові і комбінаторному методу П.Форса, цілісному розгляду фізико-математичної і філософської творчості Паскаля, запропонованому Д.Декот, а також його ідеї апологетичної значущості біблійних пророцтв.У першому розділі “Апологетика і герменевтика” після огляду літератури (перший підрозділ), у другому підрозділі “Особливості паскалівської антропології” показано, що Паскаль будує антропологію на основі первинної очевидності, вираженою антиномією: становище людини визначається відсутністю Бога і, все ж таки, людина визначає себе через Бога. Дисертантка доходить висновку і обгрунтовує, що позиція Паскаля - це христоцентризм, внутрішня іманентність християнському символізмові; значення останнього включає два аспекти: (1) містичний, медітація над Христом як універсальним символом (в цьому сенсі Паскаль - продовжувач августинівської традиції, а також апофатичного богословя “Ареопагітик”); (2) онтологічно-герменевтичний (Паскаль принципово виходить за межі антиномії “раціональність - ірраціональність” на ґрунті онтологізованої герменевтики). Показано, що виходячи з мінімальної умови апологетики - визнання опонентом (лібертеном) того факту, що проблема Бога має для нього певне значення, Паскаль перетворює хибне коло авторитету Писання і віри на герменевтичне коло. Але якщо традиційна апологетика починає з тієї догми, що Біблія скрізь каже одне й те саме і якщо вона інтерпретує неясні уривки через ясні, то Паскаль, навпаки, приступає до біблійного тексту без попередніх умов і видобуває з самого Писання принцип його інтерпретації. Виходячи з використання Паскалем двох типів символізму та повязаних з ними типологічною (священною) і риторичною (світською) інтерпретаціями, дисертантка доходить висновку, що статус буквального смислу в Паскаля залежить від типу символізму.