Засади принципово антикартезіанської позиції Паскаля з точки зору можливості християнської апологетики. Поняття та головний зміст, роль риторики в паскалівській герменевтиці. Оцінка кінцевої мети герменевтики Паскаля, історико-філософська експлікація.
Аннотация к работе
Повернення філософської спадщини Паскаля в усій її глибині і складності сприятиме поступові й самоусвідомленню української філософії, визначенню її джерел і власного місця на арені світової філософської культури. Намагання України здобути своє власне місце в європейській цивілізації з необхідністю передбачає світоглядну близкість, порозуміння щодо засадничих цінностей, способів організації суспільного життя, міжлюдських стосунків і моральних максим. Актуальність дослідження не в останню чергу визначається також проведенням аналізу спадщини Паскаля на основі цілісного історико-філософського підходу, що дозволяє показати цю персоналію в новому світлі, уникнути поширених однобічностей у трактуванні її місця у світовій філософії. Буйє; але його дослідження привертає увагу систематичним зіставленням картезіанства й антикартезіанства у Паскаля. Зважаючи на серйозні перекручення філософії Паскаля в навіть авторитетних інтерпретаціях, доцільним було розробити новий цілісний історико-філософський підхід, окремі шляхи до якого були запропоновані Дюбарлем, Рюсє, Сельє, Карю, Шиокава.У першому розділі «Апологетика і герменевтика» після огляду літератури (перший підрозділ), у другому підрозділі «Особливості паскалівської антропології» показано, що Паскаль будує антропологію на основі первинної очевидності, вираженою антиномією: становище людини визначається відсутністю Бога і, все ж таки, людина визначає себе через Бога. Дисертантка доходить висновку і обгрунтовує, що позиція Паскаля - це христоцентризм, внутрішня іманентність християнському символізмові; значення останнього включає два аспекти: (1) містичний, медітація над Христом як універсальним символом (в цьому сенсі Паскаль - продовжувач августинівської традиції, а також апофатичного богословя «Ареопагітик»); (2) онтологічно-герменевтичний (Паскаль принципово виходить за межі антиномії «раціональність - ірраціональність» на грунті онтологізованої герменевтики). Показано, що виходячи з мінімальної умови апологетики - визнання опонентом (лібертеном) того факту, що проблема Бога має для нього певне значення, Паскаль перетворює хибне коло авторитету Писання і віри на герменевтичне коло. На противагу науковцям, що ототожнюють позицію Паскаля з августинівською і традиційною католицькою екзегезою, дисертантка стверджує: для Паскаля інтерпретація - наближення двох уривків однакового статусу, з якого максимальною герменевтичною роботою народжується новий духовний смисл. Виходячи з використання Паскалем двох типів символізму та повязаних з ними типологічною (священною) і риторичною (світською) інтерпретаціями, дисертантка доходить висновку, що статус буквального смислу в Паскаля залежить від типу символізму.