Комплексне осмислення та зіставлення у типологічному та генетичному аспектах формально-змістові особливості історичних романів В. Скотта і М. Старицького. Ідейно-тематичні, жанрово-стильові, сюжетно-композиційні та образні особливості їхньої прози.
Аннотация к работе
Старицького надають їй достатньої самобутності, тому цілком виправдано вести мову і про типологічне зіставлення їх творчості. Скотта (1771-1832) свого часу мала помітний вплив на появу і культивування важливих ідейно-естетичних явищ у словянському культурно-духовному світі, у тому числі й українському. Зорівчак “Українсько-англійські літературні взаємини”, в якому авторка представляє особливості рецепції українськими авторами європейського письменства, у тому числі й спадщини В. Скотта. Старицького, без сумніву, є показовими у плані типологічного вивчення української та англійської літератур ХІХ ст., оскільки обидва митці були яскравими виразниками настроїв своєї епохи, а тематичне розмаїття їх доробку, унікальна стилістична палітра, новий тип персонажів, значні світоглядні зміни дозволяють проводити зіставний аналіз на різних рівнях. Скотта ще й досі не вивчалися в Україні комплексно, системно і контекстуально крізь призму компаративістської методології та теорії з проекцією на українську літературу та історичні романи М.Чумака виведено сукупність рис історичного роману як жанрового різновиду, згідно з якими історичний роман - різновид жанру роману, а не самостійний жанр; це твір про минуле, віддалене в часі не менше, ніж на життя одного покоління; побудований на співвідношенні документу і домислу та вимислу, в ньому діють як реальні постаті, так і витворені авторською фантазією; його актуалізаційна спрямованість; історіософське осмислення минулого; основним структурним компонентом котрого виступає документ, історичний факт - домислу й вимислу відводиться другорядна роль. Скотта виведено узагальнюючий варіант моделі вальтерскоттівського роману: 1) стихійно-матеріалістичне ставлення до історії, свідомий обєктивізм; 2) образне відтворення минулого, при якому розкриваються істотні суперечності даної конкретної епохи; 3) співвідношення елементів історичної правди з елементами домислу; 4) наявність історичного конфлікту; 5) народ - як одна з ключових проблем; 6) присутність автора, його погляд на розвиток історичного процесу; 7) поєднання долі звичайної людини з подіями державної ваги; 8) наявність конкретно-історичного персонажа, який перебуває на другому плані; 10) вигаданий головний герой - в основі сюжету; 11) відтворення атмосфери часу в елементах побуту; 12) новаторство художньої мови. Скотта українською літературою, зібрано і прокоментовано різноманітні за характером матеріали, зокрема й маловідомі свідчення значного інтересу поетів і читачів до творчості й особистості прозаїка, зясовано залежність характеру рецепції від суспільно-історичних процесів у державі. Скотт в українських перекладах та критиці” - вивчається процес засвоєння спадщини митця в Україні з середини ХІХ ст. до кінця ХХ ст. на основі аналізу здобутків українського літературознавства, яке віддзеркалює ставлення до творів прозаїка у різні часи. На основі аналізу романів, міри і співвідношення в них факту й домислу (та вигадки), “історичних” і “неісторичних” сюжетних ліній визначені спільні риси їх історизму: у соціальних характеристиках; у ролі, відведеній народу; в образному відтворенні найважливіших форм духовного і матеріального життя народу; у зображенні національних типів героїв (їх особистісне майже однозначно підпорядковувалося загальному добру); у ставленні до народних повстань; в увазі до етнографічних деталей.