Основні фольклорні жанри, що стали джерелами зародження кримськотатарської історичної прози. Процес становлення кримськотатарської історіографії в контексті золотоординської словесності. Етапи розвитку прози в придворній літературі Кримського ханства.
Аннотация к работе
Актуальність теми визначається потребою в створенні навчальних програм і підручників з історії кримськотатарської літератури для національних шкіл і ВНЗ Автономної Республіки Крим. Це ускладнює визначення справжнього місця кримської словесності XV - XVIII ст. у системі класичних літератур мусульманського Сходу і значно зменшує межі охоплення дисципліни “Історія кримськотатарської літератури”, знижує практичну цінність її вивчення. Дослідження проведено відповідно до наукових програм і планів кафедри кримськотатарської та турецької філології Кримського інженерно-педагогічного університету (КІПУ). Для досягнення поставленої мети необхідно послідовно вирішити такі завдання: виявити й охарактеризувати основні фольклорні жанри, що стали джерелами зародження кримськотатарської історичної прози; У роботі з позицій компаративістики осмислено літературні звязки кримськотатарської історичної прози зі спорідненими їй історіографіями тюркських народів, вплив на неї класичних літератур Сходу, історико-типологічні аналогії між кримськотатарською та російською історичною прозою перехідного періоду.Уперше питання про місце прозаїків-істориків та їхніх творів в історії кримськотатарської літератури порушено в нарисі А.Ю.Кримського “Література кримських татар” (1930). Кримськотатарські історики XVIII ст., продовжуючи ранні історіографічні традиції, включали у свої твори перські книжкові переробки епосів про Огуз-хана та Чингіз-хана, що стверджували право чингізідів на престол і, завдяки своєму первинно “мусульманському” характеру, “реабілітували” заборонений ісламом вимисел легендарно-міфічної генеалогії Чингіз-хана. У Криму приблизно в першій половині XV ст. була створена напівепічна “Історія” Тохта-бая. До останньої чверті XVII - XVIII ст. належить творчість Мухаммед Ґірая, Абдульвелі-ефенді, Месуда-ефенді, Хайруддін-заде Мехмеда аш-Шіріні, Ібрагіма Кефеві, Мухаммеда Різи, Абдульгаффара Киримі, Хурремі Челебі і Саїд Ґірая. Дійові особи творів національної історичної прози наближаються за своїми ціннісними характеристиками до всіх відомих літературних “надтипів”: персонажів авантюрно-героїчного складу (Едіґе, Шагін Ґірай-султан у “Опорі звісток” Абдульгаффара Киримі), героїв житійно-ідилічного надтипу (Сагіб Ґірай у “Історії” Нідаї, Мухаммед Ґірай IV у творах Мухамеда Різи і Хурремі Челебі, Девлет Ґірай в Абдульгаффара Киримі) і антигероїв (Петро I, австрійський головнокомандуючий Хайзар, російські полководці Галіцин і Мініх в “Опорі звісток”; Баки-бек у Нідаї; кетхуда Ахмед-паша у Сенаі; османський візир Кара Мухамед-паша у Мухамед Ґірая; ватажок мансурських ногаїв Кантімур-мурза в оповіданнях Мухамеда Різи та Хурремі і Феттах-ага у Саід Ґірая).Сейтягьяева // Научный бюллетень.
План
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Список литературы
1. Кримськотатарські автори XV - XVIII ст., розвиваючи національні епічні традиції та пізнаючи багатий художній досвід мусульманського Сходу, створили самобутню історичну літературу.
2. У XV - XVIII ст. у національній історичній прозі відбувалися зміни, що їх можна охарактеризувати як перехід від класичної літератури середньовічного типу до літератури нового часу.
3. Зародження та початковий етап розвитку кримськотатарської історичної прози відбувалися в XIII - XV ст. у контексті золотоординської словесності.
4. Історіографія Джучієвого Улусу виросла з різних форм усної історичної традиції її кочових народів: героїчного епосу, усної генеалогії (шеджере) й усних історичних розповідей.
5. У розвитку золотоординської історіографії необхідно виділяти доісламський (1222 - 1256) і ісламський (1256 - 1502) періоди.
6. Після утворення в XV ст. Кримського ханства національна історична проза виділилася із загальнотюркської історіографії Улусу Джучі в самостійну галузь історичної прози мусульманського Сходу.
7. У розвитку історіографії Кримського ханства необхідно виділяти постзолотоординський (друга половина XV - середина XVI ст.), класичний (друга половина XVI - кінець XVII ст.) і перехідний (кінець XVII - XVIII ст.) періоди.
8. На розвиток кримськотатарської історичної прози в XV - XVIII ст. вплинули памятки історіографії мусульманського Сходу X - XVI ст. і золотоординські епічні теваріхи, що входили до складу історичної літератури Кримського ханства.
9. У першій половині XVI - XVIII ст. кримськотатарська література (і її невідємна частина - історична проза) зазнавали впливу османської словесності. У національній історіографії класичного періоду відбувається перехід від золотоординського тюркі до османської літературної мови.
10. У класичний період спостерігається ускладнення стилю творів; вони наближаються за своїм характером до класичних творів історіографії мусульманського Сходу.
11. Починаючи з класичного періоду, відбувається розширення жанрового складу кримськотатарської історичної прози; наприкінці XVII - XVIII ст. придворну історіографію складали твори, що належали до жанрів “вакаї’-наме” (прийшли на зміну “шах-наме” класичного періоду), “сефарет-наме”, “серґюзешт-наме” і “теваріх”.
12. У перехідний період кримськотатарська історична проза (як і придворна література взагалі) переживає період піднесення, що знаходить вияв у загальній кількості творів, подальшому розширенні жанрового складу історичної прози, розпаді середньовічного літературного канону та звільненні особистості у літературі.
13. Наприкінці XVII - XVIII ст. помітна тенденція до спрощення мови творів і посилення їх національного характеру; починається відокремлення прозової мови від поетичної, знаходження нею самостійності у формах художнього пізнання світу.
14. Процеси, що відбувалися в національній історичній прозі класичного періоду і набрали сили в перехідний період, засвідчують, що в XVIII ст. кримськотатарська література перебувала напередодні створення повновартісної художньої прози. Національна історична проза XV - XVIII ст. підготувала підґрунтя для зародження в національній літературі історичної повісті й історичного роману.
15. Після російського завоювання кримськотатарська історична проза, позбавлена рідного підґрунтя, певний час розвивається на території Османської імперії, де втрачає самобутність і набуває турецькоцентричного характеру.
Основні результати дослідження відображено в таких публікаціях: 1. Орта асыр къырымтатар эдебиятында тарихий несир // Йылдыз. - 1999. -№6.- С. 175 - 185.
3. Происхождение Сейида Мухаммеда Ризы (К вопросу о месте его “Семи планет” среди произведений крымской исторической прозы XVIII века) // Культура народов Причерноморья. - 2003. - № 44. - С. 35 - 41.
4. Къырым диван эдебиятынынъ муэллифлери ве эсас хусусиетлери: умумий бакъыш // Йылдыз. - 2004. - № 4. - С. 65 - 105; № 5. - С. 83 - 108.
5. XVIII асырлар къырымтатар тарихий несирнинъ нутукъ хусусиетлери // Йылдыз. - 2005. - № 3. - С. 29 - 41.