Розгляд причин ворожого ставлення османців до українських козаків та слов’янського християнського населення України. Вивчення українсько-тюркських стосунків за межами виключно воєнного змагання. Аналіз культури та політичної традиції степових спільнот.
Аннотация к работе
Маргіналізація української гуманітаристики разом з фізичним знищенням українських та кримськотатарських тюркологів у 1930-х рр. перешкоджали зверненню до альтернативних, у першу чергу тюркомовних джерел, адже український степ від навали гунів кінця IV ст. був переважно населений тюркомовними народами, тоді як писемна спадщина іраномовних степовиків не збереглася, навіть якщо існувала. Утім, воно, навпаки, може застерегти від невиправданих спекуляцій, навіть якщо вони робляться з добрими намірами, як це буває від прагнення відповісти на загострений суспільний інтерес. козак османець тюркський Найчастіше це було слово kazak - козак, адже саме війни з ними здебільшого й привертали увагу хроніста. Етнонім leh, себто лях/поляк, також міг поширюватися на українців, як це зроблено у ремарці про Хотинську війну 1621 р., в якій українське козацтво відіграло важливу роль: «Старий Табір (Ескі Табур), що по лівій стороні від фортеці Хотин, де покійний султан Осман Ґазі мав з ляськими недовірками битву» (с. Ось, наприклад, опис повернення османського флотоводця Піяле Кетхюди після перехоплення флотилії запорожців («Дніпрових козаків» за турецьким визначенням) у серпні 1638 р.: «Через двадцять днів [по тому], на додачу до “поживи меча” було захоплено у полон двісті пятдесят людей для найяснішої особи [султана], із тридцятьма чайками та стількома ж бранцями у ланцюгах Піяле Кетхюда, випнувши груди, цілий та оздобичений вступив у Стамбул» (с.